Тетяна Винокурова-Садиченко - ЖАРТ. Із життя психів

То що, тепер мені все життя вислуховувати від нього народну мудрість?

Ага, розвеселився Богдан, тепер у тебе аж два нічні жахи: Сфінкс і китаєць.

І не можна його ніяк позбутися?

Можна, кицю, але тоді він причепиться до когось іншого.

Нехай, Богдане, з полегшенням зраділа Інка, інший з ним розбереться.

До кого його відправити?

До Ерастовича, мало не відповіла Інка, та вчасно подумала про те, яка морока буде мамі з Ерастовичем, який з’їхав з глузду, і махнула рукою, - до якоїсь психлікарні, Богдане, мені все одно.

Добре, Інко.

Далекий дзвін ґонґа - китаєць уклонився і розчинився в повітрі. Інка з полегшенням посміхнулася, ковтнула ще вина. Потроху пливло перед очима, паморочилася голова.

Може, продовжити завтра, Богдане?

Не знаю, кицю, я б іще щось поробив сьогодні.

Ага, Богдане, не тобі ж потім від них відбиватися.

Інка взяла пляшку, збиралася ще ковтнути, та пляшка раптом вислизнула з рук і розбилася об підлогу.

- Чорт! - вигукнула Інка, підхопилася й одразу ж взялася рукою за краєчок столу, щоб не впасти. До кімнати влетіла мама, розгублено зупинилася на порозі, в неї врізався Ерастович.

- Інночко, - мама була якась перелякана, - що це, доню?

Перелякана мама подобалася Інці набагато більше, ніж мама, що гримає.

- П-росто захотілося вина, - повільно і обережно, щоб не заплітався язик, вимовила Інка.

Мама перевела погляд на Ерастовича. Інка спробувала теж подивитися на нього, погрозливо, шантажуючи, проте Ерастович ніяк не фокусувався перед очима, розпливався на два, а то й на три екземпляри. І тут сталося щось геть неочікуване.

- Це все ти зі своєю клятою колекцією! - пішла в наступ на Ерастовича мама. - Який приклад показуєш ти дитині?! - (Часом дуже гарно бути просто дитиною, подумала Інка). - Падлюко! Щоб завтра нічого спиртного у хаті не було! А тепер - бігом прибирати!

Інці такий поворот справ дуже сподобався. Вона обережно дійшла до ліжка і вклалася спати.

Інко, чому навколо тебе все ламається, спитав Богдан.

А це не я винна, подумала Інка.

А хто ж, Інко?

А… е… Гремлін. У мене в шафі, Богдане,… ой, як голова крутиться… так от, у мене в шафі живе Гремлін,… просто… його ніхто… не… бачить… на добраніч…

Інка заснула. Вночі бачила вві сні Гремліна. Вухате й зубате звірятко, яке трощить і ламає все довкола. Й живе в Інчиній шафі.

Прогулянка була, як завше, нудною. Янгол не стрибав, сидів на лавочці та порпався носаком черевика в пилюзі. Василь Анатолійович сьогодні не вийшов спостерігати за психами, а так усе було, як і щодня. Поруч із Янголом тихесенько сопіла бабуся, та, яка думала, що вона - просто Марія. Вона задрімала на сонечку. Раптом з-під лавки прошепотіли:

- Янголе!

Бабуся підхопилася, озирнулася. Побачила на сусідній лавці когось зі знайомих і пошкандибала туди. Мабуть, розповідати про свого коханого дона Хуана.

- Привіт, Дмитре, - сказав Янгол, посміхнувшись і навіть не зазираючи під лавку. Так голосно у лікарні шепотіти могла лише одна людина. - Не вилізеш?

- Янголе, він десь тут.

- Китаєць?

- Так.

- Де саме?

- Не знаю. Але я точно знаю, що тут, я це відчуваю. Янголе, допоможи, га?

Янгол уважно озирнувся. Солідарність між психами повинна бути взаємною. Якщо він не вірить у китайця, то чому Дмитро повинен вірити у янгола? Нікого бодай трохи схожого на китайця поруч і близько не було.

- Не бачу, - нарешті зітхнув він.

- Шкода, - теж зітхнув із розчаруванням Дмитро.

- Янголе…

- Так?

- А можна я це… трохи посиджу під твоєю лавкою? Коли ти поруч, не так лячно.

- Сиди, - знизав плечима Янгол.

Наприкінці прогулянки Янгол вирішив усе ж таки пострибати. Так, про всяк випадок. Пострибав до стіни. Вгору-вниз, вгору-вниз, нічого-нічого, стрибаємо далі. Угору-вниз… Раптом на тлі білої стіни вималювався ледве помітний імлистий силует Чонга.

- Привіт, - сказав Янгол. Санітари стояли далеко за спиною. Може, не помітять розмови. Чонг уклонився, тихесенько дзенькнув далекий ґонґ.

- Що ти тут робиш? - спитав Янгол вже голосніше. Раптом до нього дійшло, що це і є Дмитрів китаєць. Стало аж смішно. Хіба ж це нещастя може когось налякати?

- Скільки вовка не годуй, все одно два рази бігати, - відповів Чонг.

- Дуже цікаво, - Янгол тепер говорив спокійно, голосно.

Психіатричні лікарні гарні тим, що в них можна спілкуватися з напівматеріальними китайцями й ніхто не дивитиметься на тебе, як на психа, - ти і так псих.

- Ти навіщо до хлопця причепився?