Тетяна Винокурова-Садиченко - ЖАРТ. Із життя психів

Непомітно для себе Інка взялася згадувати астрономію. Просто так - перевірка пам’яті. Дійшла до законів Кеплера й взялася креслити ногою на піску схеми до першого й другого законів, коли хтось тихенько покликав ззаду: «Киць-киць».

Він! Інка підскочила, стрімко розвернулася. Чуприна, що падає на очі, м’яка посмішка… Він! Інка кинулася йому на шию. Прийшов, усе ж таки прийшов. Сонечко. Погана, погана тварючко! Не Інка приручила її, вона - Інку. Це було дуже образливо для неї, людини. Людини Розумної, логічно мислячої, гомо сапієнса. Емоції, тваринні інстинкти, ось у чому справа, - він будив у ній тваринні інстинкти… Й за це Інка гнівалася на нього ще дужче.

- Сьогодні рік, як ми зустрічаємось, - виголосив він. - Відсвяткуємо?

Інка обернулася. Так і є - він виголошував це не для неї. Він привів із собою друзів, тих самих, з якими гуляли, жартували, співали пісні у забігайлівці під час Інчиного безтурботного дитинства. Інка зраділа ще дужче, почалися обійми й поцілунки. На якусь мить вона забула всі свої важливі запитання і навіть деякі вже знайдені відповіді. Це були друзі. Маленька Данка-хіпі, чорнявий Тоша з цитатником, Алекс зі своєю вже майже поламаною гітарою. Вся їхня давня компанія. А я й забула, майнуло в Інчиній голові, забула про таку важливу дату, про таку дрібницю за своїми великими питаннями. Хіба ж так можна?

Веселим гуртом зайшли до забігайлівки. Там нічого не змінилося: те ж таки повітря з алкогольними випарами, ті ж вентилятори, що ніколи не крутяться, навіть пияк, що спить під крайньою лавкою, теж, здається, той самий.

Посідали за стіл. Коханий із Тошкою пішли затарюватися. Данка дістала цигарки, Алекс звично бренькнув по струнах. Усе, як було, як було завжди, як повинно бути. Інка не любила таких генделиків, та їх полюбляли друзі. Тут була хоч якась свобода. Тут було душно, та можна було грати на гітарі й голосно співати, під столиками спали готові вже клієнти, зате тут була дешева горілка. Тут узагалі було так, як полюбляє простий люд - дешево й сердито (менталітет!). Інка цього терпіти не могла, проте тут усе стало просто рідне. Через друзів. А ці друзі були саме такі, як треба. Ну, може, й не саме такі, але кращі від інших. Хоча б тим, що поважали твою свободу (дій, слова, думки, совісті), тим що завжди готові вислухати (нічого, правда, не розуміючи, зате готові), тим, що не перебивали і взагалі майже не звертали уваги. У житті ніхто на тебе не звертає уваги, всі лише лізуть у душу для того, щоб усе там перегорнути й накинути своє. Проте ці просто не звертали уваги, нічого не намагаючись у тобі змінити.

Небавом повернулася тварючка. Налили. Цокнулися пластиковими стаканчиками.

- Дзень, - звично прокоментували і звично ж засміялися.

А, може, це - найголовніше? Такий простий, легкий сміх, просте, легке щастя… Може, всі запитання й відповіді не варті одного такого вечора? Інка поклала голову коханому на плече, Алекс затягнув пісеньку про свободу, вітер, поїзд… одне слово, про хіппі. Данка почала вдячно підспівувати. Інка зловила себе на тому, що усміхається. Просто так, дивиться на них і усміхається. Попливло, закрутилося перед очима. Давно вже не пила, тому алкоголь одразу вдарив у голову.

А чому не пила? - ввімкнулося щось ізсередини.

А тому, що алкоголь, н-ну… не те, що притуплює розум, а радше згладжує гостроту відчуття й сприймання.

А навіщо вона тобі, Інко?

У мене багато запитань. На них потрібно шукати відповіді. Аби пізнати світ.

Стоп! А що ти робиш тут? Серед бовдурів, які…

… Які від цього самого світу ховаються!

Інка глянула в задоволені обличчя (пики) друзів. Яких, у біса, друзів?! Оцих комашок, які бояться, ховаються, замкнувшись на своїй уявній свободі? Щоб отримати свободу, потрібна влада, а влада - це знання. Про яку свободу взагалі можна говорити, коли ти настільки дурний, що переймаєш чиюсь ідеологію (Данка-хіпі), або носишся з цитатником, як із найбільшою коштовністю (Тоша). З цитатником! З чужими словами. Замість того, щоби творити свої…

Стривай-стривай, Інко, а сама ти що робиш? Вчиш чиїсь теореми й теорії, замість того, щоб… Так це ж зовсім інше! Це наука! Навіщо винаходити колесо, якщо воно вже є? А навіщо створювати нову ідеологію, якщо вже існує досить зручна і прийнятна для тебе? Рамки. Як можна говорити про свободу, коли заганяєш себе у певні рамки? А як можна говорити про свободу думки, якщо…

- Інко…

Тввварюка! Знову заважаєш думати?! Було ж, було щось важливе. Майже у голові. Трішечки не дотягнула…