Філіп Пуллман - Північне сяйво

Ліра спробувала посмикати двері, але не встигла вона повернути ручку, як Роджер скрикнув:

— Дивіться! Птах! Чи…

Його чи було вигуком сумніву, тому що створіння, яке стрімко опускалося з неба, було зовсім не птахом — це був дехто, кого Ліра вже бачила раніше.

— Деймон відьми!

Гусак, приземляючись, бив своїми великими крилами, піднімаючи хмару снігу.

— Вітаю тебе, Ліро, — сказав він. — Я прямував сюди за тобою, але ти мене не бачила. Я чекав, поки ти вийдеш надвір. Що відбувається?

Вона швидко розповіла йому все.

— Де цигани? — запитала вона. — Джон Фаа у безпеці? Вони перемогли самоїдів?

— Більшість з них у безпеці. Джон Фаа поранений, але не тяжко. Люди, які вкрали тебе — мисливці, а також нападники, які зазвичай грабують мандрівників. Маленькими групами вони подорожують швидше, ніж цілими загонами. Цигани близько дня їзди звідси.

Два хлопчики налякано не зводили очей з гусака-дей-мона і те, як Ліра спілкувалася з ним, тому що, звичайно, вони ніколи не бачили деймона без власної людини і мало знали про відьом. Ліра сказала їм:

— Слухайте, краще підіть подивіться, щоб нас ніхто не побачив. Білі, йди туди, Роджере, спостерігай за дорогою, якою ми прийшли. Ми не затримаємося.

Вони побігли виконувати наказ, а Ліра знову обернулася до дверей.

— Навіщо ти хочеш туди потрапити? — запитав гусак-деймон.

— Хочу знати, чим вони тут займаються. Вони відрізають… — вона стишила голос, — вони відрізають деймонів

від людей. Від дітей. І я думаю, що вони роблять це тут. Принаймні, тут є щось, і я збираюсь подивитися. Але вони замкнуті…

— Я можу відімкнути, — сказав гусак і вдарив крилами раз чи двічі, відкидаючи сніг від дверей. Коли він це зробив, Ліра почула, як щось обернулося в замку.

— Заходь обережно, — сказав деймон.

Ліра відчинила двері і прослизнула всередину. Гусак-деймон ішов за нею. Пантелеймон був збуджений і наляканий, але він не хотів, щоб деймон відьми побачив його страх, тому заховався в шубі на грудях у Ліри.

Коли очі Ліри звикли до світла, вона все побачила.

У скляних ящиках на полицях уздовж стін сиділи деймони всіх роз'єднаних дітей: схожі на привидів коти, птахи, щури та інші створіння — всі нажахані та збентежені й бліді як крейда.

Деймон відьми розлючено скрикнув, а Ліра притиснула до себе Пантелеймона і сказала:

— Не дивись! Не дивись!

— Де діти дих деймонів? — запитав гусак, тремтячи від гніву.

Ліра розповіла про страшну зустріч з малим Тоні Ма-каріосом і подивилася з-за плеча на бідолашних деймонів у клітках, які намагалися бути ближче і притискали свої бліді обличчя до скла. Ліра чула слабкі вигуки болю та самотності. У тьмяному світлі слабкої анібаричної лампи вона бачила імена, на кожному ящику, так, — серед них був порожній з написом Тоні Макаріос. Було також ще чотири чи п'ять порожніх ящиків з іменами на них.

— Я хочу випустити ці бідолашні створіння! — сказала вона розгнівано. — Я розіб'ю скло і звільню їх…

І вона озирнулася навкруги, шукаючи який-небудь предмет, яким це можна було зробити, але поряд нічого не було. Гусак-деймон сказав:

— Зачекай.

Він був деймоном відьми і набагато старший за неї та сильніший. їй слід було робити, як він казав.

— Ми маємо змусити цих людей думати, що хтось забув замкнути двері і клітки, — пояснив він. — Якщо вони побачать розбите скло та відбитки ніг на снігу, скільки ще ти зможеш маскуватися? Треба протриматися, поки приїдуть цигани. А тепер роби, як я кажу: візьми жменю снігу, і коли я скажу тобі, кинь трохи на кожну клітку по черзі.

Вона вибігла надвір. Роджер та Білі все ще стояли на сторожі і з майданчика все ще було чути галас та сміх — минула лише хвилина чи близько того.

Вона зачерпнула легкого пухкого снігу в обидві руки і повернулася, щоб зробити, як сказав гусак. Коли вона посипала трохи снігу на кожну клітку, в гусака щось клацнуло в горлі, і замок на передній клітці відкрився.

Коли всі клітки було відімкнуто, Ліра відчинила першу з них, і маленька пташка-горобець вилетіла назовні, але впала на землю, не втримавшись на своїх крилах. Гусак нахилився і обережно підняв її своїм дзьобом, а пташка обернулася на мишу, яка невпевнено трималася на лапках. Пантелеймон стрибнув до неї на підлогу, щоб заспокоїти.

Ліра працювала швидко, і за п'ять хвилин усі деймони були вільні. Деякі намагалися заговорити і скупчилися довкола неї та навіть пробували смикнути її за панчоху, але табу їх втримало. Вона розуміла чому. Бідолашні, вони скучили за своїми важкими, твердими і теплими людськими тілами. Вони хотіли притиснутися і почути стук серця, як робив це Пантелеймон.