Кендзі Міядзава: Кипарис і маки

— Он як, опіум? Не дуже зараз до речі, але колись та знадобиться. Гаразд! Домовилися. Підписуймо угоду.

Тут усі маки навперебій загомоніли:

— Я теж, я теж! Я теж так хотіла б!

Насупив чоло лічець, ніби задумався, але врешті погодився:

— Ну що з вами зробиш! Згода. Бодай добру справу зроблю. Гаразд. Підписуймо угоди.

«Отакої, — подумали собі маки, — та ми ж писати не навчені». Тим часом лікар уже дістав із валізки цілий стос надрукованих угод. І каже, посміхаючись:

— Зараз я ці папери гортатиму, а ви повторюватиме за мною:

«Даємо згоду віддати весь наш опіум!»

«Добре, добре», защебетали маки всі разом. Лікар виструнчився, вигукнув: «Ну, всі разом!», — і залопотів паперами.

— Даємо згоду віддати весь наш опіум!

— От і чудово! Тепер — зілля. Ось перше, потім будуть друге й третє. Я виголошу закляття. Зілля здійметься в повітря червоними хвилями, а ви маєте його вдихнути. Чорт-лічець тихенько заспівав на диво приємним голосом чудернацьку пісеньку:

Лист, вода, земля, каміння,

Попід сонечком не сяй.

Ти, шарлахове проміння,

У повітрі пропливай!

І справді, в жовтавому сутінковому повітрі заярилося, полинуло хвилями червоне мерехтіння. Маки щосили ловили повітря, мріючи про майбутню вроду.

Чорт стояв собі та дивився, аж мерехтіння зникло, а тоді сказав:

— Тепер друге зілля.

Лист, вода, земля, каміння,

Попід сонечком не сяй.

Ти, бурштинове проміння,

У повітрі пропливай!

Попливли хвилі ясно-медового кольору. І знову маки щосили ловили повітря.

— А тепер і третє зілля, — почав був лікар…

— Гей, знахарю, не місце тут твоїй ворожбі! Це ж бо садок святого Івана! — гримнув на нього кипарис.

Налетів буревій, аж загуло. А кипарис іще дужче:

— Стій, ворожбите! Ані руш!

Перелякався чорт, майнув угору ракетою, розплився чорним димом та й полетів світ за очі. І чорна валізка його, наче повітряна кулька, цвяхом пробита, розтала курявою.

Як побачили це маки, аж язики з подиву попроковтали.

А кипарис каже:

— Ще б хвилька, й повідгризав би вам чорт голови!

— Ну і байдуже! Хто тебе просив втручатися, кипарисе! — роззлостилися квітки, що вже чорнілися в сутінках.

— А от мені не байдуже! Якби повідгризав він вам голівки, лишилися б ви зеленими й без насіння, а наступного року тут на квітнику самі бур’яни повиростали б. Кажете, зірками хотіли б стати? А що це таке, знаєте? Справжні зірки — ті, що в небі горять. Скоро побачите, нагорі їх повно буде. Мабуть, чули про виставу з самих зірок? Оце й буде така вистава. Сузір’я Близнюків гратиме Близнюків, сузір’я Лева — Лева. Кожне завжди на своєму місці, кожне своїм сяєвом грає. Оце справжня вистава з самих зірок! Але й вам пощастило: ніж торочити «хочу та й хочу стати зіркою», погляньте краще на себе — ви й так зіроньки, весь квітник! Ось я вам зараз заспіваю:

Є на небі квіти — то зірки,

А на долі зорі — то квітки.

— Що ти верзеш, кипарисе! Хто б погодився бути зеленою й без насіння! І голос у тебе поганий, ти пана чорта й нігтя не варт! Ой, лишенько, ну навіщо, навіщо ти його прогнав, здорованю! — знову розфиркалися на нього маки.

Але їхні личка вже бачилися чорними. Хмари витончилися й замість бескидів стали схожими на корів. Вигулькнули зорі.

Маки вгамувалися.

Затихнув і кипарис, задививсь у високе небо.

Небосхил на заході жеврів. А на сході хмаровиння зовсім розпливлося, і з-поміж нього замерехтіла срібна зірочка.

© 2004 Ігор Дубінський (переклад українською мовою)