Олег Авраменко - Всі Грані Світу

Мабуть, більшість чоловіків на моєму місці почували б неабияке хвилювання і навіть певний дискомфорт від близькості такої блискучої красуні. А мені в її товаристві було приємно та затишно. За півтора дні нашого знайомства я пройнявся до Сандри щирою симпатією, і що далі, то дужче вона приваблювала мене — та аж ніяк не в сексуальному плані. Ця чарівна дівчина з Граней пробуджувала в мені те особливе почуття, яке зазвичай називають братерською любов’ю і яке досі я не мав на кого звернути.

Так склалося, що я зріс єдиною дитиною в сім’ї, без братів та сестер, і від того почувався неповноцінним. Ще змалку, відколи себе пам’ятаю, мріяв про братика чи сестричку, особливо про сестричку — це було моє заповітне бажання, що згодом перетворилося на нав’язливу ідею. Десь років у чотирнадцять, остаточно збагнувши, що рідної сестри в мене не буде, я став шукати для неї заміну. Кілька разів ніби знаходив дівчат, що відповідали моїм уявленням про сестру, але потім переконувався, що з тих чи інших причин вони не годяться на цю роль. Навіть Інна не годилася — вона була моєю принцесою, а не втраченою сестрою. Я не міг і не хотів бачити в ній сестру, я покохав її як жінку, і вона стала моєю дружиною. А от місце сестри й надалі залишалося вакантним — і тепер я приміряв на нього Сандру. Поки все, геть усе свідчило про те, що вона є саме та омріяна мною сестра, яку я так довго шукав…

— Я думала, ти запитаєш, від чого в мене безсоння, — за хвилю озвалася Сандра. — Але не запитав.

— Не хотів бути нав’язливим, — пояснив я. — Можливо, це щось особисте.

— Ач який делікатний, — мовила вона з неприхованою іронією. — Тоді сама скажу: я не змогла заснути, бо зла на вас через те, що усунули мене від чергувань. Врешті я вирішила, що все одно чергуватиму. Як і всі ви, раз на три ночі. Сьогодні пробуду з тобою до кінця твоєї вахти, потім іще годину — з бароном Сімічем. Це справа принципу. Ви дуже образили мене тим голосуванням.

— Вибач, — сказав я, — але так було треба. Ти ж сама бачиш, як стомлює Інну дорога. Не можна було дозволити, щоб вона ще й чергувала вночі.

— Це я розумію. Інну справді не можна допускати до чергувань, поки вона не пересяде в нормальне сідло. Але я тут до чого?

— Як кажуть у нас на Основі, ти просто потрапила під роздачу, — пояснив я. — Ми не могли вчинити інакше. Якби ми усунули від чергувань одну лише Інну, це б не тільки образило її, а ще й принизило. Мабуть, тоді б вона швиденько пересіла в чоловіче сідло — але я не хочу добитися цього такою ціною.

Сандра похитала головою.

— Дивна вона дівчина. Така розумна — і водночас поводиться, мов мала дитина, якій до рук потрапила нова гарна цяцька. Сама я терпіти не можу усі ці розкішні довгі сукні з тими дурними нижніми спідницями.

— Сподіваюся, це скоро минеться, — сказав я. — Хоча для Інни таке вбрання не просто гарна цяцька, а символ здійснення її дитячих мрій. Дівчинкою вона марила тим, як стане казковою принцесою, зустріне свого принца… — Я замовк і почервонів.

— І таки зустріла принца, — підхопила Сандра з лагідною усмішкою. — А сама стала принцесою.

Я скрушно зітхнув:

— От тільки наша казка виявилась аж ніяк не доброю, радше страшною. Правда, якийсь час ми провели в ідилії, на Ланс-Оелі, а щойно вибралися в реальний світ, довкола нас полилася кров, почали гинути люди… — Я трохи помовчав. — Сандро, скажи, тільки чесно. Як ти гадаєш, Прорив на Аґрісі стався з нашої вини?

Вона спрямувала на мене задумливий погляд.

— Я б висловилася інакше: ви виступили каталізатором цих подій. Ваша поява дала поштовх до Прориву, але вона не була єдиним визначальним фактором. Якби ви обрали для виходу з Колодязя іншу, більш-менш стійку Грань, нічого б такого не трапилося. А Аґріс ще задовго до вас став уразливим зусиллями Женеса де Фарамона. Маю на увазі не лише ці Нічиї Літа, а й попередні. Понад тисячу років він готував Аґріс у жертву Нижньому Світові.

— А ми мало не посприяли закланню, — похмуро підсумував я. — Хоч так, хоч сяк, а це наша провина.

— Ну, не кажи, — палко заперечила Сандра. — Зрештою, ви врятували Грань від загибелі й повернули їй колишню стійкість. Тепер, навіть після відновлення всіх інфернальних каналів, Аґрісові не загрожуватиме глобальний Прорив.

— Поки не з’явиться новий Женес, — зауважив я.

— Коли він з’явиться, то муситиме розпочинати з чистого аркуша. А це вже не ваш клопіт. Ви з Інною зробили все, що могли… ні, не так — ви зробили все, що можна було зробити для Аґріса. Нехай своєю появою ви й спровокували Прорив — але ж і зупинили його! З вами або без вас, Женес рано чи пізно спробував би здійснити жертвопринесення, яке так довго й наполегливо готував. А якби не ви, хтозна, чим би все закінчилося. Найпевніше, знищенням Грані. Як ви самі бачили, дядько Рівал не зміг самотужки здолати Женеса.