Олег Авраменко - Всі Грані Світу

— Ти живий, Шако? — викрикував кіт. — Ти не помер?

— Звичайно, живий! — Хлопець підхопив кота на руки. — А що було з тобою, де ти заподівся?

— Але Метр сказав мені, що ти помер. Виходить, він збрехав? А я так побивався за тобою.

— Та живий я, живий. Ось, переконайся. — Шако підкинув його високо в повітря і спритно упіймав. — Ану, розповідай, де ти був, волоцюго такий!

— Все, — тихо промовила Інна. — Це останній штрих, який завершує картину.

— Яку картину? — не збагнув я. — Про що ти кажеш?

— Про те, що сталося з Леопольдом. Перш ніж випустити кота на вулиці Києва (тільки не питай навіщо — сама не знаю, що й думати), Метр замінив його пам’ять на фальшиву. Все, що Леопольд розповідав нам обом — від його життя на міфічній київській квартирі Метра до загибелі того в ресторані, — суцільна вигадка, нічого цього не було. З якоюсь метою (не питай з якою, бо не знаю) Метр вважав за доцільне, щоб майбутні власники Кер-Маґні, яких мав обрати кіт, до певного часу не знали про існування свого спадку — а саме доти, доки не перенесуться сюди. Вочевидь, у підсвідомість Леопольда було закладено відповідну програму для здійснення переміщення. Тепер потреба у штучних спогадах відпала, і до кота повернулася його справжня пам’ять. Тому, до речі, я й зупинила тебе, коли ти збирався нагадати Леопольдові його розповідь про Метрову смерть. Найпевніше, він і далі наполягав би на своєму; та краще не ризикувати, звертаючись до його фальшивих спогадів.

— Умгу…

— І ще одне. Часом мене бентежила „радіотелевізійна“ вимова Леопольда. Тепер і цьому є пояснення. Щоб зайве не хитрувати, Метр „записав“ у пам’ять кота серію (і, мабуть, чималу) теле- й радіопередач. Окрім знання мови, це давало Леопольдові мінімум необхідних знань про світ, у якому він опинився.

— А що ти мала на увазі, кажучи про останній штрих?

— Надзвичайну приязнь, навіть любов, що її буцімто почував кіт до Метра. Насправді він любив… і любить хлопця. — Інна кивнула в бік Шако, який тим часом розпитував Леопольда про його життя-буття на чужині. — Любов — почуття не тільки свідоме, а й підсвідоме, і Метр, змінюючи пам’ять кота, мусив це врахувати, щоб запобігти виникненню в Леопольда внутрішнього конфлікту свідомих, наведених, спогадів і підсвідомої, справдешньої, пам’яті. Він переконав його, що Шако помер, а потім спрямував цю любов і тугу за втратою дорогої істоти на свою особу.

— Тобто змусив кота полюбити себе?

— Та ні ж! — поморщилась Інна. — Невже я так незрозуміло пояснюю? Кіт завжди любив хлопця, і ніколи не любив свого господаря — а той не ризикнув чіпати його почуття. Інша річ, що у фальшивих спогадах кота Метрів образ був змінений так, що став, по суті, психоемоційним двійником Шако.

— Отже, Метр, про якого розповідав нам Леопольд, фактично, не Метр, а ніби загримований під Метра Шако?

— Це надто грубе порівняння, — відповіла Інна, — та загалом правильне. Мабуть, тому нам відразу сподобався Шако. Ми знали його й раніше — через Леопольда.

— Що ж, — сказав я, — з котом ми розібралися. Але залишається ще безліч нез’ясованих питань.

— І одне з них, — промовила Інна, — можна сформулювати так: кому й навіщо все це потрібно?

У відповідь я лише безпорадно знизав плечима, нараз відчувши себе украй стомленим і виснаженим. Минуло зовсім мало часу відтоді, як до нас завітали гості зі спецслужб, проте наслідки їхнього візиту не забарилися. Наше життя круто й безповоротно змінилося…

*

Увесь наступний день з ранку до вечора ми провели в бібліотеці Кер-Маґні.

Це була простора і водночас затишна кімната, призначена як для зберігання книг, так і для роботи з ними. Уздовж трьох глухих стін бібліотеки вишикувались високі, майже до стелі, книжкові шафи, вщерть заповнені томами у тиснених золотом шкіряних оправах. Більшість книжок були моноґрафії, підручники та довідники з маґічних наук; на кожній з них стояв гриф „Схвалено Інквізицією“. Ми вже й не здивувалися, що чудово розуміємо латину; після всього, що сталося з нами, ми сприйняли це як належне.

Утім, ніде правди діти, попервах нас трохи бентежило незвичне поєднання сучасного поліґрафічного оформлення книжок з їхньою середньовічною латиною й такими назвами як, скажімо, „Повний перелік властивостей Соломонової печатки“ (двотомник), „Маґофізіолоґія василісків звичайних“, „Демони Максвела, або 73 способи зменшення ентропії замкнених та квазізамкнених систем“ (довідник) тощо. Частина книжок, судячи з їхніх назв — філософського та світоглядного змісту, були скріплені чарами, які не дозволяли нам розгорнути їх. Це дуже інтриґувало.