Стівен Кінг - Чаклун та сфера. Темна вежа IV

Зараз вони це все побачать, сумна комедія розгорнеться перед їхніми очима за визначеним наперед сценарієм. «Я ще занадто маленький для цього», — думає Джейк. Проте це не так. Роланд буде лише на три роки старший за нього, коли приїде до Меджису й на Великому Шляху зустріне Сюзен. Лише на три роки буде старший, коли покохає її, лише на три роки старший, коли її втратить.

«Все одно я не хочу цього бачити…»

І не побачить. Роланд наближається, і Джейк розуміє, що все вже сталося. Бо зараз не серпень, час Повної Землі, а пізня осінь чи рання зима. Роланд одягнений у накидку-пончо, нагадування про поїздку до Зовнішньої Дуги. Щоразу, коли він робить видих, з рота й носа у нього вириваються струмочки пари: у Ґілеаді нема центрального опалення, тут, угорі, зимно.

Сталися й інші зміни: Роланд тепер носить на стегнах револьвери, що належать йому за правом народження, великі, з сандаловими руків'ями. «Батько віддав йому їх на бенкеті», — здогадується Джейк, достоту не розуміючи, звідкіля він це знає. А Роландове обличчя, хоч і досі юне, вже не таке відкрите й недосвідчене, як у хлопчика, що п'ять місяців тому тинявся цим коридором. Відтоді хлопчик, якого Мартен планував заманити в пастку, багато пережив, і битва з Кортом була найлегшим випробуванням з усіх витриманих.

Іще дещо помічає Джейк: на ногах у хлопчика-стрільця червоні ковбойські чоботи. Втім, сам стрілець навіть не підозрює про це. Бо відбувається це все не наяву.

Але щось реальне у цьому все-таки є. Вони всередині магічної кулі, їх підхопив рожевий смерч (рожеві ореоли довкола лампочок нагадують Джейкові Водоспад Гончих Псів і місячні веселки, що обертаються в тумані), і все це відбувається повторно.

— Роланде! — кличе Едді з того місця коло гобелена, де стоять вони з Сюзанною. Жінка зойкає і хапає його за плече, щоб він замовк, проте Едді не звертає на неї уваги. — Роланде, не треба! Не варто!

— Ні! Олан! — дзявкає Юк.

Роланд не звертає на них обох ані найменшої уваги й проходить повз Джейка, мало не зачепивши його, проте не помітивши. Для Роланда їх не існує. Хоч він і в червоних чоботях, та цей ка-тет у далекому майбутньому.

Він зупиняється біля дверей у віддаленому кінці коридору, якусь мить вагається, потім стукає кулаком. Едді кидається до нього, не випускаючи Сюзанниної руки. Скидається на те, що він просто тягне жінку за собою.

— Ходімо, Джейку, — гукає до хлопчика Едді.

— Ні, я не хочу.

— Тут штука не в тому, що ти хочеш чи не хочеш. Ми повинні це побачити. Якщо ми не можемо його зупинити, то принаймні маємо зробити те, для чого нас сюди покликано. Ходімо!

З важким від страху серцем, з напруженим вузлом у животі Джейк плентається за Едді. Коли вони підходять до Роланда — револьвери на його худих стегнах здаються величезними, а його гладеньке, проте вже змучене обличчя викликає у Джейка бажання розплакатися, — стрілець знову стукає в двері.

— Її там нема, сонце! — кричить йому Сюзанна. — Її нема чи вона не хоче відчиняти, але це не має значення! Облиш її! Не ходи до неї! Вона того не варта! Той факт, що вона твоя мати, не зробить її вартою! Йди собі!

Але він її не чує. І стоїть на місці. Невидимі, Джейк, Едді, Сюзанна і Юк скупчуються за його спиною, і Роланд натискає на ручку дверей, що ведуть до покоїв його матері. Двері не замкнено. Він прочиняє їх, і їхнім поглядам відкривається напівтемна кімната, з шовковими драпіровками на стінах. На підлозі — килим, схожий на ті перські килими, що їх обожнює Джейкова мама… тільки Джейк знає, що цей виткано в провінції Кашамін.

У віддаленому кінці вітальні, біля вікна, затуленого віконницями від зимових вітрів, Джейк бачить крісло з низькою спинкою і розуміє, що саме в ньому вона сиділа у день Роландового випробування мужності. Саме там вона сиділа, коли син помітив на її шиї засос.

Зараз крісло порожнє, проте стрілець робить ще один крок у глиб кімнати й озирається на двері, що ведуть до опочивальні Ґабріели. Аж раптом Джейк помічає під драпіровкою біля наглухо зачиненого вікна пару черевиків — чорних, а не червоних.

— Роланде! — у відчаї гукає він. — Роланде, за драпіровкою! Там хтось є! Стережися!

Але Роланд не чує.

— Мамо? — кличе він. Голос у нього такий самий, Джейк упізнав би його за будь-яких обставин… проте він юний і дзвінкий, геть не надтріснутий, ще не охриплий від куряви, вітрів і цигаркового диму. — Мамо, це Роланд! Я хочу з тобою поговорити!