Стівен Кінг - Вовки Кальї. Темна вежа V

Викрикуючи ім'я Бенні, Джейк перетнув Східний шлях, перезаряджаючи «рюгер», не помічаючи, що ступає по крові мертвого друга. Ліворуч від нього Роланд, Сюзанна й Роза розправлялися з п'ятьма Вовками, які лишилися від північного крила нападників. Ті розгублено кружляли на своїх конях, наче не знаючи, що робити в таких ситуаціях.

— Друже, тобі чимось допомогти? — спитав Едді. Вовки, що розташовувалися на стежці з боку Кальї, всі лежали мертві. Лише один з них дістався канави. Цей лежав, заривши головою у викопану траншею, нога, взута в чобіт, стирчала над дорогою. Решту тіла було сповито у зелений плащ. Вовк нагадував комаху, що здохла у власному коконі.

— Так, — сказав Джейк. Це він сказав чи тільки подумав? Він не знав. Сирени завивали оглушливо. — Як хочеш. Вони вбили Бенні.

— Я знаю. Це жахливо. 

— На його місці мав би бути його паскуда-батько, — сказав Джейк. Чи він плакав? Він не знав.

— Згоден. Тримай подарунок. — Едді взяв Джейка за руку і поклав йому на долоню пару куль зо три дюйми в діаметрі. Їхня поверхня скидалася на сталеву, але, стиснувши, Джейк відчув, що куля трохи увігнулася, неначе то була дитяча іграшка з дуже твердої гуми. На маленькій табличці збоку був напис:

Ліворуч від таблички виднілася кнопка. Неначе крізь туман, Джейк подумав: хто такий той Гаррі Поттер? Напевно, винахідник снича.

Вони дійшли до купи мертвих Вовків на початку стежини. Напевно, машини не могли бути мертвими, але Джейк не міг думати про них інакше, безладно повалених і перемішаних. Так, мертві. І його переповнювала дика, нестримна радість. Десь позаду них пролунав вибух і одразу ж почувся крик — страшного болю чи величезного тріумфу. Але тієї миті Джейкові було байдуже. Усю його увагу було прикуто до живих Вовків у пастці на стежині. Їх залишалося близько вісімнадцяти чи двох дюжин.

Вовк попереду здійняв свою вогнисту палицю. Сидячи на коні упівоберта до своїх побратимів, він махнув нею в бік дороги. «Але це не палиця, — подумав Едді. — Це світловий меч, як у джедаїв у „Зоряних війнах“. Тільки ці мечі — не спецефекти, вони вбивають насправжки. Що, в біса, тут відбувається?» Вовк на передній позиції стягував рештки війська — принаймні це було очевидно. Едді вирішив покласти край проповіді. Великим пальцем натиснув на кнопку одного з трьох сничів, які впіймав для себе. Куля загула і завібрувала в його руці.

— Гей, дорогенький! — гукнув Едді. 

Передній Вовк не озирнувся, тож Едді просто пожбурив у нього кулею. Поштовх був легкий, і куля мала б впасти на землю за тридцять ярдів од купки живих ще Вовків. Та натомість вона набрала швидкості, здійнялася в повітря й ударила Вовка-командувача у вишкірену морду. І його голова вибухнула разом з радаром.

— Давай, — сказав Едді. — Спробуй. У тому, щоб використати їхню фігню проти них самих, є щось приє…

Не слухаючи його, Джейк кинув сничі на землю, переліз через купу тіл і пішов стежкою.

— Джейку? Джейку, ти обрав невдалий час для…

Чиясь рука вхопила Едді вище ліктя. Він рвучко розвернувся, здіймаючи револьвер, і побачив, що це Роланд.

— Він тебе не чує, — сказав стрілець. — Ходімо. Всі разом.

— Стривай, Роланде. — Роза була вся в крові, але Едді зрозумів, що то кров сердешної сей Айзенгарт, бо на самій Розі ран не бачив. — Дайте мені ці кулі, — попросила вона.

Вони приєдналися до Джейка якраз вчасно: Вовки пішли в свій останній наступ. В стрільців полетіли сничі, але Роланд і Едді легко розстріляли їх на льоту. Джейк вистрелив дев'ять разів через рівні проміжки часу, стискаючи лівою рукою правий зап'ясток, і від кожного його пострілу випадав з сідла один Вовк і його затоптували коні, що наступали ззаду. Коли в «рюгері» закінчилися набої, десятого Вовка, викрикуючи ім'я Леді Орізи, прикінчила Розаліта. Залія Джефордс теж включилася в бій, і одинадцятий упав від її тарілки.

Поки Джейк перезаряджав «рюгер», до справи взялися Роланд і Едді. Вони могли б розділити вісьмох Вовків між собою (те, що загалом тварюк залишалося дев'ятнадцять, не надто здивувало Едді), але двох вирішили залишити наостанок Джейкові. Роботи наступали, розмахуючи над головами світловими мечами, що, поза сумнівом, могло б до смерті налякати купку фермерів, і хлопчик відстрелив радар тому, який скакав ліворуч. І відступив убік, ухиляючись від удару, коли останній Вовк не надто рішуче замахнувся мечем.