Стівен Кінг - Пісня Сюзанни. Темна вежа VI

Тим часом щуроголова санітарка нахилилася до розчепірених ніг пацієнтки і зазирнула під задерту шпитальну сорочку, в яку вже встигли вирядити Мію. Поплескала пухлою долонею Мію по правому коліні й щось писнула. Майже напевне намагалася її заспокоїти, але Сюзанну аж пересмикнуло.

— Не стійте там, пальці в зад, ви, ідіоти! — крикнув лікар. Опецькуватий чоловік з карими очима, рожевими щічками й зачесаним назад чорним волоссям, серед якого зубці гребня залишили широкі борозни. На ньому, поверх твідового костюма, був одягнений хірургічний халат з білого нейлону. На його малиновій краватці було зображено око. Сюзанна жодною мірою не здивувалася цьому сіґулу.

— Ми чекаємо на вашу команду, — сказав Джей-Яструб. Голос у нього був дивний, нелюдськи монотонний, не менш неприємний за писк щуроголової санітарки, але слова цілком зрозумілі.

— Вам не потрібна моя команда! — гаркнув лікар. Скинувши вгору долоні, як то роблять, дратуючись, французи. — Чи ваші матері ніколи не народжували живих дітей?

— Я… — почав Габер, але лікар напосівся на нього, лікаря просто-таки несло.

— Скільки ми чекали на цю мить, га? Скільки разів ми репетирували цю процедуру? Чому ви залишаєтеся такими, збіса, дурнями, такими ницими ідіотами? Кладіть її на лі…

Сейр метнувся з такою швидкістю, якої Сюзанна навіть від Роланда навряд чи могла б чекати. Ось щойно він стояв поряд з Габером, ницим чоловіком з бульдожою мордою. А наступної миті вже вчепився у лікаря, втопивши свою нижню щелепу тому в плече, він вхопив його за руку і завернув її високо за спину.

Вираз лютого роздратування вмить зник з обличчя лікаря, він якось по-дитячому, жалюгідно, заверещав. Слина покотилася йому з нижньої губи, а матня твідових штанів потемнішала від сечі.

— Пустіть! — вив він. — 3 мене не буде ніякої користі, якщо ви зламаєте мені руку! О, пустіть, мені БОЛЯЧЕ!

— Аби я зламав тобі руку, Скавтере, я затягнув би сюди будь-якого іншого пігульника просто з вулиці, щоб той завершив справу, а потім я його вбив би. А чом би й ні? Ти тут, щоб прийняти дитину в цієї породіллі, а не робити їй операцію на мозку, хай Ґан милує!

Проте хватку він трохи послабив. Скавтер кректав, і корчився, і хрипко стогнав, ніби хтось під час сексуального злягання в тропічному кліматі.

— А коли б усе було зроблено, та без твоєї участі, я згодував би тебе он їм, — кивнув він головою.

Сюзанна подивилася в тому напрямку і побачила, що прохід від дверей до ліжка, на якому лежала Мія, тепер заповнили собою ті жуки, що вона їх запримітила у Діксі-Піґ.

Своїми прискіпливими, голодними очицями вони витріщилися на пухкенького лікаря, клацаючи жувальцями.

— Що… сей, що я мушу робити?

— Благати в мене вибачення.

— Б-б-б-благаю вибачення!

— А тепер мусиш перепросити всіх інших, котрих ти образив, нумо.

— Сери, я… я… благаю.

— Лікарю! — обірвала його щуроголова санітарка. Слова вона промовляла нерозбірливо, а втім, зрозуміло. Вона так і стояла, нахилившись до Міїного паху. — Дитя повзе!

Сейр відпустив Скавтерову руку.

— Продовжуйте, лікарю Скавтер. Виконуйте свою роботу. Прийміть немовля.

Сейр нахилився і потріпав Мію по щічці з неймовірною ласкавістю.

— Гарного тобі гумору і доброї надії, леді-сей, — побажав він. — Деякі з твоїх мрій все ще можуть втілитися.

Вона скинула на нього втомлені очі з вдячністю, і в Сюзанни обірвалося серце. «Не вір йому, брехня його не має меж», — намагалася вона подати сигнал, але наразі їхній контакт було перервано.

Її, мов мішок вівса, кинули на те ліжко, що його були підсунули до Міїного. Щойно на голову їй приладнали той шолом, чинити опір вона більше не була в змозі; її перейняв черговий напад переймів, і обидві жінки суголосно скрикнули.

Сюзанна чула белькотіння Сейра й решти присутніх. З-під і з-поза них до неї також доносилося неприємне шварготіння жуків. Усередині шолома на скроні їй давили круглі металеві виступи, давили сильно, на межі болю.

Раптом заговорив приємний жіночий голос:

— Вітаємо вас у світі «Північного центру позитроніки», підрозділі групи «Сомбра»! «Сомбра» — це безупинний прогрес! Тримаймо зв’язок.

Почулося голосне гудіння. Спершу воно звучало Сюзанні у вухах, потім вона відчула, як воно висвердлює її з обох боків. Вона уявила собі дві сяючі кулі, що летять назустріч одна одній.

Приглушено, ніби він долітав з іншого боку приміщення, а не звучав поряд, вона почула плач Мії: