Оберто залишається в садку один. Закинувши голову, він дивиться на небо, де хмари на мить розійшлися і зорі поки ще сяють, поки ще радують око.
Із монастиря він поїде півгодини по тому. Брамник розкриє хвіртку і дивитиметься вслід самотньому вершнику, поки той не щезне у чорнильній, в’язкій темряві й навіть цокоту копит не стане чутно, — тільки тоді на хвіртку зсередини ляже засув і все навкруг нарешті зануриться у нетривалий, але солодкий сон.
Київ, липень 2003 — січень 2004 рр.
І ще кілька слів.
Жодна з моїх книжок не була б написана, якби не допомога моїх друзів і знайомих. Ризикуючи когось не згадати, я все-таки хочу подякувати за підтримку і розуміння Володимирові Бичинському, Кайлу Іторру, Надії Кудринецькій, Михайлові Назаренку, Дарині Недозим і Наталі Тарабаровій. Особлива подяка — Андрію Валентиновичу Шмальку, за консультації з історичних реалій епохи Відродження.
В епіграфах процитована «Божественна комедія» у перекладі Є. Дроб’язко.
Звичайно ж, Італія «Магуса» — до певної міри альтернативна стосовно тієї Італії XV ст., яку знаємо (чи думаємо, що знаємо) ми. Не занурюючись у деталі, які не стосуються безпосередньо цього роману, дозволю собі все-таки сказати про деякі розбіжності «магусової» і «нашої» Італій.
Наприклад, «у нас» значно пізніше з’явилися поняття «хрещений батько» і «крадій у законі». А от непоясненні зміни в міграційних маршрутах оселедця, навпаки, в «нашій» Італії сталися приблизно на чверть століття раніше. Також і «дрібний народець» називають тут пуерулі, а не пополіні (другий термін має більш негативне забарвлення, тому в «магусовій» Італії не прижився).
І, звісно, орден законників і орден Останнього Порога є лише авторською вигадкою. Їхні статут, світогляд та ін. випливають із тенденцій у культурі й суспільстві «нашої» Італії XV ст., але, звичайно, із поправкою на певні особливі умови розвитку Італії (та й усього світу) «Магуса».
Оскільки в романі часто зустрічаються слова іноземного походження, мені здалося найдоцільнішим більшу їх частину винести окремо у глосарій.
Щиро ваш, В. А.
Апокризіарій — ченець, який роздавав у монастирі головні блюда і пайки.
Багатіно(італ. bagattino від bagata — дрібна монета) — спершу стара народна назва малого срібного денарія (denaro piccolo).
Барджело — начальник сторожі міста.
Ганза — торговельний і політичний союз німецьких міст, здійснював посередницьку торгівлю між Західною, Північною та Східною Європою.
Гонфалоньер справедливості(від gonfalone — знамено) — букв. знаменосець справедливості , очолював пріорат, здійснював вищу виконавчу владу в місті, вважався також командуючим ополчення.
Гросо(італ. grosso від лат. grossus — великий) — італійська назва срібного гроша.
Дон(від лат. dominus — пан) — почесний титул духовенства і дворян у Іспанії та Південній Італії.
Жустокор — в історичній літературі іноді помилково перекладається як «кафтан» або «камзол». «Жустокор» — слово французького походження, оскільки мода на цей елемент туалету прийшла саме звідти.
Манджагвера — сорт вина.
Месер — офіційний титул судді, юриста, також використовувався при звертанні до знатних осіб.
Міцелій — вегетативне тіло грибів («коренева система»), що складається із найтонших розгалужених ниток.
Новіцій — себто новачок. У даному випадку — той, хто ще буде проходити посвячення і тільки у майбутньому стане рівноправним членом ордену.
Подеста(італ. podesta , від лат. podestas — влада) — те саме, що градоначальник. Залежно від законів того чи іншого міста повнота повноважень подести могла суттєво відрізнятися.
Пополани(італ. popolani , від popolo — народ) — городяни, переважно торгівці та ремісники.
Синьйор — звернення до знатних людей ( signore — букв. пан).
Сьєр — звернення до городянина.
Тамбурин(франц. tambourin ) — великий двосторонній барабан. Висота корпусу понад метр. З’явився у Провансі (Франція) у XI ст., звідси інша назва — провансальський барабан. Зазвичай виконавці на тамбурині водночас грали на маленькій (т. зв. одноручній) флейті. Використовувався як військовий інструмент у середньовічній Європі.
Фуста — невелика тридцятишестивесельна галера.
Читать дальше