Володимир Арєнєв - Магус

Вілла Цинікуллі потопала в садах, гойдалася в колисці, сплетеній із шурхоту листя і цикадових симфоній, із дзюрчання фонтанних струменів та тривожних покликів нічних пташок, — вілла здавалася таким собі Едемом на землі, і Фантин, долаючи паркан, на мить відчув себе найбільшим грішником, які лишень приходили у цей світ. Ось зараз, подумав, вихопиться невідь-звідки янгол з огнистим мечем і я-а-ак!..

Але мара відступила, янгол так і не з’явився — дійсно, хто ми такі, щоб до нас спускалися небожителі?! Фантин зачекав, поки месер Оберто перелізе через паркан (між іншим, упорався магус вправно, виходить, не тільки чародійствувати здатен) — ну, пішли тихцем, навпригінці. Собак тут на ніч не відв’язують, бо здавна відомо: існує не менше сімнадцяти способів знешкодити будь-яких, навіть найлютіших і найнедовірливіших собацюр.

До того ж, наскільки знає Лезо Монети, власники вілли розраховують на інших охоронців — і живих, і не дуже. Перших обдурити не складно, Фантин має деякі міркування з цього приводу. Що ж до примар, тут — як пофартить. Окремі задуми у Леза Монети є, але не більше, оскільки ж месерові Оберто приперло, нехай сам у разі чого сповна розплачується.

Отже, йдемо до вілли. Головне, не заблукаєш: сад він на те і сад, усе росте рівненько й акуратно, дерева утворюють довгі алеї, квітники на терасах нагадують узорчасті килими; там і сям фонтани різноманітні дзюрчать (і це — добре: якщо під ногою гілка хрусне чи гравій, ніхто й не почує). А тут у них що? Павільйон якийсь, хоча розмірами скоріше скидається на добрячий сільський будиночок, а оздобленням — узагалі на палацо. Погано лише, що взяти нема чого, адже не потягнеш на собі до міста різьблені лавки чи стіл! От би якийсь служник-склеротик чашу із чистого золота в кутку забув чи ложка срібна за лавку впала! — та ж ні, все чистенько, акуратненько. Фантин би не здивувався, якби й столи виявилися до підлоги цвяхами прибиті.

Нічого, в маєтку надолужимо!

Між іншим, от і він.

— Як збираєшся потрапити всередину? — шепоче під руку месер Оберто. Лезо Монети тільки відмахується: зачекай, мовляв, не поспішай.

Перед тим, як «потрапити», треба визначити, куди саме збираємось лізти. Зовні маєток виглядає просто: три ряди вікон, на першому поверсі — невеликі й заґратовані, на другому і третьому — більші і без ґрат. Подивишся: наче нічого складного, — насправді ж…

— У них тут ліве і праве крило по-різному забудовані, — пояснює Фантин, натягуючи маску із чорного оксамиту. Ще одну пропонує магусу, але той відмовляється. — У лівому, — продовжує Лезо Монети, — дійсно три поверхи. А в правому — два, нижній і верхній: там другий і третій ряди вікон — загальні для величезної зали, де господарі бали влаштовують. Бачите, месере, як вікна облаштовані? Звідси нічого не розгледіти, в тім-то й заковика. І виходить, навпомацки лізти нема сенсу: а раптом втрапиш не туди…

Вони причаїлися в ближній до дому бесідці й уважно розглядають величезний маєток. Усе на віллі підпорядковано єдиній меті: створити враження розкоші і неприступності. Висота рядів кладки зменшується від поверха до поверха, а обробка навпаки: внизу камінь майже необтесаний, тільки обрамлений гладкою кромкою, але чим вище, тим обтесаніша кладка. Тож у людини невтаємниченої склалося б уявлення про таку собі грандіозну споруду, яка виглядає більшою, аніж насправді.

Та Фантин — він якраз із утаємничених, йому розповідав про цей хитрий прийомець один франк на ім’я Агостіно Шуазі. Був згаданий Агостіно знавцем того, як будують різні споруди, — і знавцем, яких пошукати! Шкода, помер від чуми кілька років тому, а то Лезо Монети мав певні плани щодо співпраці… не склалося.

Але ще до мученицької смерті Агостіно дечому навчив приятеля. Тому:

— Підніматимемося не по зовнішній стіні, — говорить Фантин. — Обійдемо ззаду, там ще один прохід у внутрішній дворик. Із вартової — бачте, на першому поверсі, де світяться вікна із ґратами хрестами навскіс? — туди, у внутрішній, вікна не виходять.

— Гадаєш, прохід не охороняють?

— Зараз самі переконаєтеся, месере! Та й навіщо б? Сторожа — це ж так, бо заведено, ну і якщо банда якась вирішить напасти, себто зовсім для рідкісного випадку, майже неможливого. А таких, як ми із вами, зупинятимуть не вояки, повірте. Знову ж таки, зовні — що красти (й охороняти)?! Найцінніше — там, — Фантин для наочності вказує на вікна другого поверху, які — ліворуч.