Річард Адамс - Небезпечнi мандри

Після двох чи трьох днів забарних, обережних мандрів, під час яких загін не раз відсиджувався в укритті, кролі знов опинилися біля Цезаревого Пояса, тільки трохи далі на захід від того місця, яке пройшли тиждень тому, коли прямували до Ефрафи. Поруч, на невисокому узвишші, шумів листям гайок. Коли потомлені кролі напаслись («Вечірній сильфлай щодня, як ти обіцяв!» — не забула нагадати Кучмі Хізентлай), Дзвіночок і Вероніка запропонували вигребти невеликі нори-вигрібанки в пухкому грунті під деревами та й перепочити в них день чи два. Ліщина був не проти, але П’ятий погодився на таке не одразу.

— Звісно, відпочинок нікому не завадив би, але чомусь мене це місце насторожує, Ліщино-ра! — сказав він. — Як подумаю трохи, то, може, й додумаюсь чому?

— Мене тобі не доведеться переконувати, але решту не умовиш зрушити з місця, — мовив Ліщина. — Декотрі з цих кролиць «готові бути мамами», як сказав би Кегаар, — оце ж тобі справжня причина того, чому Дзвіночок та інші ладні взятися за риття нір. То, може, й нехай собі?.. «Кріль у норі — у теплі й добрі»!

Тим часом Чорнобіль і Кульбаба з власної ініціативи подалися в розвідку по околицях. А коли повернулись, Чорнобіль рішуче запротестував проти того, щоб ставати на нічліг у такій місцині.

— Тут ні в якому разі не можна зупинятись, Ліщино-ра! — заявив він. — Жоден Великий Патруль не отаборився б тут! Це — край лисиць! Треба якнайдалі відійти звідси, поки не споночіло!

У Кучми вже півдня як нило поранене плече, і він був не в гуморі. Йому здалось, що Чорнобіль виставляв себе розумником за чужий рахунок. Якщо в суперечці гору візьме він, доведеться всім, таким потомленим, тюпати далі, аж поки дістануться до задовільного, відповідно до ефрафанських мірок, місця. Там буде ніскільки не безпечніше, ніж тут, у цьому гаю, але зате Чорнобіль зіграє роль мудреця, що вберіг їх від лисиці, яка, певне, існувала тільки в його уяві! Ні, Кучмі таки добряче набридло, що Чорнобіль весь час хизується своїм ефрафанським вишколом!

— В будь-якій горбистій місцевості завжди водяться лисиці, — роздратовано кинув Кучма. — Чому цей гайок видався тобі лисячим царством?

Чорнобіль надто вже хотів бути тактовним із Кучмою, тож і відповідь дав зовсім не найкращу:

— Я не можу достеменно сказати чому! Просто у мене зародилась велика підозра, але мені тяжко пояснити, з чого вона виникла.

— Ах, у нього зародилась підозра! — перекривив ефрафанця Кучма. — Чи ти бачив лисячі сліди? Чув запах? Чи таке тобі наспівала зелена мишка, сидячи під поганкою? Чи знаєш ти, Чорнобілю, що цього літа, поки ми ще не мали щастя користуватися твоїм досвідом, ми стільки ходили полями, лісами, пустищами, пагорбами й не втратили жодного кроля?

— Я тільки проти риття нір, — примирливо сказав Чорнобіль. — Свіжі нори помітні, привертають увагу елілів.

— Облиш його, — попросив Ліщина Кучму, хоч той уже розтулив рота, щоб відповісти. — Не на те ж визволяв ти його з Ефрафи, щоб тепер збиткуватися з нього! Слухай, Чорнобілю! Певне, мені доведеться вирішити цю суперечку. Мабуть, твоя правда: лишатися тут ризиковано. Але скільки ми в дорозі, стільки й ризикуємо весь час, а безпеку знайдемо аж у своїх норах! Усі так потомилися, що треба день-два відпочити. Чом би й не тут, у цьому гайку?

Поки зайшло сонце, кролі вже й вирили кілька нір. Після ночівлі під землею всі почулися набагато здоровішими. До самого вечора панував святковий настрій. Ліщинина нога вже не так боліла, і Кучма подужчав, повеселів. Кролиці, які ще два дні тому були худі й кістляві, тепер поповніли, погарнішали.

Наступного ранку кролі повиходили на пізній сильфлай. Легкий північний вітерець задував просто в нори. Дзвіночок, що вийшов на повітря останній, клятвено запевнив товаришів, що вітерець несе виразний кролячий запах.

— Це там старий Падуб тисне на свої залози під підборіддям — подає нам знак, Ліщино-ра! — сказав він, а продовжив віршиком:

А Ліщина докінчив за нього:

— Так не годиться, Ліщино-ра! — заявив Дзвіночок. — у Падуба там аж дві кролиці!

— Хатні, — уточнив Ліщина. — Сподіваюсь, вони там досі зміцніли, меткіші стали, але все одно вони ніколи не зробляться такими, як дикі кролі! Глянь на ефрафанок! Як вони зараз бігають, які щасливі, коли їх ніхто не стереже! Подивися хоч би на тих двох красунь, що зайшли он під крутизну. Вони ж… О, Фрітх на небі!