— Ох, Тлайлі! А нам дозволять вибрати собі друзів? Вирити нори й привести маленьких?
— Авжеж! І ми ходитимемо на сильфлай коли схочемо, а не за розкладом! І розказуватимемо казки в Сотах! Обіцяю тобі, це буде чудове життя!
— Тоді я з тобою! Я згодна на будь-який ризик!
— Який я радий, що зустрів тебе, що ти теж опинилася в цій мітці! — сказав Кучма. — До цієї розмови з тобою я просто не знав, що й придумати, що діяти.
— А зараз я вернуся до нашого лігва, Тлайлі. Інші кролі дивуватимуться, чому ти послав по мене, адже я ще не готова до парування. Ми з тобою можемо сказати всім цікавим, що ти помилився.
— Гаразд! Іди й попередь інших, щоб були готові до втечі під час вечірнього сильфлаю. А я не підведу вас!
Хізентлай пішла, а Кучма відчув жахливу втому. Він спробував думати про те, що його друзі перебувають недалеко й що він побачиться з ними через день. Але не міг забути, що між ним і ними лежить уся грізна могуть Ефрафи. В його думки вривалися тривожні картини, що їх малювала збуджена уява. Кучма задрімав, але в напівсні йому привидівся капітан Горицвіт. Горицвіт чогось перетворився на чайку і з криками літав над річкою. Нажаханий Кучма прокинувся і знов задрімав — і побачив величезну, мов конячу, тінь генерала Звіробоя, якому було відомо все-все на світі. Нарешті, змучений тривогами, він заснув глибоким сном, куди не могли поринути навіть його страхи.
Кучма прокидався від сну повільно, мов бульбашка повітря підіймається з дна річки. В його норі чомусь опинився чужий кріль. Враз скочивши на ноги, Кучма спитав:
— Хто тут?
— Це я, Гравілат! — відповів той. — Пора виходити на сильфлай, Тлайлі! Жайворонки вже в небі. А ти сплюха!
— Та заспав трохи, — мовив Кучма. — Я вже йду! — І вже попрямував був до виходу, коли це його прикувало до місця Гравілатове запитання:
— А хто такий П’ятий?
Кучма весь напружився.
— Що, що?
— Я спитав, хто такий П’ятий?
— А звідкіля мені знати?
— Ну, ти говорив уві сні, все приказував: «Спитайте П’ятого, спитайте П’ятого!» І мені стало цікаво, хто це такий.
— А, П’ятий! Був такий у моїй колишній колонії — він передбачав погоду і все таке.
— Зараз йому було б дуже легко передбачити погоду! Чуєш, як у повітрі пахне грозою?
Кучма понюхав повітря. Змішаний із запахами трав і коров’ячого стада долинав густий, теплий дух далеких іще, важких купчастих хмар. Кучма не зрадів переміні погоди. Але ж можна було не сумніватися, що така марничка, як близька гроза, навряд чи порушить розклад харчування в Ефрафі. І він не помилився. Кервель уже сидів біля входу, а навпроти нього, в ніші, сидів і Чорнобіль із сторожею. Зачувши ходу своїх офіцерів, Кервель обернувся до них.
— Хутчій, Тлайлі! — кинув він. — Вартові вже на полі. Чи діє на тебе гроза?
— Та трохи давить! — відказав Кучма.
— Сьогодні ще грози не буде, — сказав Кервель. — Вона ще дуже далеко. Десь на завтра надвечір розбушується… Принаймні ти не показуй, Тлайлі, перед міткою, що на тебе діє погода. В розкладі нічого не міняємо без наказу генерала!
— А я його насилу розбудив! — не без зловтіхи вставив Гравілат. — Скажи, Тлайлі, чи не викликав ти до себе вночі якусь кроличку?
— Викликав кролицю? — зацікавився Кервель. — А котру?
— Хізентлай! — відповів Кучма.
— А, ту марлі-тхарн, схибнуту! — протяг Кервель. — Дивно — вона ж іще, здається, не готова паруватись!
— Я помилився, — сказав Кучма. — Але ж ти не забув, певне, як сам просив мене ближче познайомитися з тими неслухнянками, приструнчити їх! То я ж і поговорив із нею.
— Щось вивідав?
— Поки що нічого, але я не відступлюся! — відповів Кучма.
Поки мітка виходила нагору, Кучма обмірковував, як найкраще визволити Чорнобіля. Треба вмить розправитися з одним поліцаєм, а тоді взятися за другого, котрий буде вже готовий до бою!
Вийшовши на поле, Кучма став думати, чи знайде його Кегаар. Але непокоївся розвідник даремно. Уже вдосвіта Кегаар літав над Ефрафою. Побачивши, що чергова зміна вийшла на пашу, птах сів на землю між вартовими й кущами й почав нібито дзьобати в траві комах. Кучма попаски почав просуватися в його напрямку, а коли вже досить наблизився, сів собі пастись, одвернувшись од Кегаара. За хвилину відчув, що Кегаар підійшов до нього, ставши ззаду й трохи збоку.
— Пане Кушмо! Говорити довго не можна! — стиха сказав Кегаар. — Пан Лішшина питати: шо ви робити? Шо вони робити?
— Сьогодні ввечері, як заходитиме сонце! — пробурмотів Кучма. — Треба, щоб наші були біля великої арки! Я приведу туди кролиць. Якщо за нами буде погоня, ти і Ліщина з хлопцями будьте готові до бою! Та штука, човен, ще на місці?
Читать дальше