Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

Гарвен підійшов ближче й заговорив майже пошепки:

— Ми з посмішками на обличчях віддамо заради вас життя, якщо в тому буде потреба. І єдине, про що б ми вас хотіли просити, це те, аби ви дозволити виконувати нам наші обов'язки. Адже це зовсім невеличка послуга з вашого боку. І може настати день, коли ви будете вдячні нам за те, що ми завжди поруч. Ваша захисниця — людина, а це означає, що, попри всі її заслуги, вона все ж таки може припуститись помилки. А крім того, вона не присягала вам на вірність прадавньою мовою, як це зробили всі Нічні Яструби. Не хочу зводити наклепу, але вона може вас розлюбити й стати вашим ворогом, а Нічні Яструби ніколи вас не зрадять. Ми ваші, пані Насуадо, душею й тілом. Тож, будь ласка, дозвольте Нічним Яструбам робити те, що вони мають робити… Дозвольте нам захищати вас.

Спочатку Насуада слухала його зовсім неуважно, проте невдовзі красномовність і розум капітана вразили її до глибини душі. Їй здалося, що він дуже надійний чоловік, якому можна було доручати й інші важливі завдання.

— Схоже, Джормандер оточив мене воїнами, які вміють орудувати своїм язиком незгірше, аніж мечем, — мовила вона з посмішкою.

— Моя пані…

— Ви маєте рацію. Мені не слід було тікати й залишати ваших людей позаду. Мені дуже шкода, я й справді вчинила геть нерозумно. Просто я ще й досі не можу звикнути до того, що мене весь час оточують охоронці, й інколи забуваю, що не можу рухатись вільно. Присягаюсь, капітане Гарвене, більше цього ніколи не буде, адже мені дуже не хочеться ображати ані вас, ані Нічних Яструбів.

— Дякую, моя пані.

Насуада розвернулася, щоб глянути на ельфів, але ті вже сховалися від її очей, пірнувши в русло пересохлого струмка за чверть милі від їхнього табору.

— Гарвене, мені здається, що хвилину тому ви придумали девіз для Нічних Яструбів.

— Справді? Щось не пригадую.

— Справді! Ви сказали: «…найсильніші й найрозумніші воїни»! Це буде гарним девізом! І якщо решта Нічних Яструбів уподобають його, то ми попросимо Тріанну, щоб вона переклала ці слова прадавньою мовою, а потім наші майстри напишуть їх на ваших щитах, а наші швачки вигаптують їх на ваших формах.

— Ви дуже щедра, моя пані. Коли ми повернемось до наметів, я поговорю про це з Джормандером та іншими капітанами. От тільки…

Капітан завагався, але Насуада випередила його, миттю здогадавшись, що саме турбує досвідченого воїна:

— Ви, певно, хвилюєтесь, що такий девіз є надто простим для воїнів вашого рангу, і вам, мабуть, хотілося б чогось більш високого й шляхетного?

— Саме так, моя пані, — сказав капітан, полегшено зітхнувши.

— Ну що ж, ви маєте рацію. Нічні Яструби є представниками варденів, і під час служби ви маєте справу з представниками геть усіх рас. І я б була дуже засмучена, якби ви справляли на них якесь хибне враження… Я залишаю це на ваш розсуд, і ви самі вигадаєте собі девіз, думаю, усі гуртом ви легко впораєтеся.

А вже наступної миті дванадцять ельфів випірнули з русла пересохлого струмка, і Гарвен, проговоривши слова вдячності, відійшов від Насуади на належну для охоронця відстань. Готуючись прийняти ельфів, Насуада махнула рукою й попросила Анжелу та Елву повернутися.

Ельфи були вже за кілька сотень футів від них, їхній ватажок виявився чорний, ніби сажа. Спочатку Насуада вирішила, що в нього така ж темна шкіра, як і в неї, або що він увесь вбраний у чорне. Та коли ельфи наблизились, дівчина побачила, що у ватажка була тільки пов'язка на стегнах та плетений пояс, на якому висіла торбинка. Решту тіла вкривала синьо-чорна шерсть, що виблискувала під сонячним промінням.

Шерсть була завдовжки у чверть дюйма й нагадувала гнучкі обладунки, що передавали форму м'язів. Проте на гомілках та з внутрішнього боку рук вона сягала двох добрих дюймів, а між лопатками взагалі переходила в гриву, завдовжки з долоню, що спадала кудлатими пасмами вздовж усього хребта. На загострених вухах ельфа красувалися котячі китички. Обличчя теж вкривала шерсть, проте вона була такою короткою й гладесенькою, що її видавав лише колір. Очі ватажка були небесно-блакитними, а на кожному пальці замість нігтів стирчали пазурі, що напевно вселяли в усіх ворогів цієї раси неабиякий страх. Коли ж ельфи врешті-решт зупинилися перед Насуадою, дівчина помітила, що від них лине особливий запах, мускусно-солоний аромат сухого ялівцю, змішаного з димом. Це був запах сильних чоловіків, і Насуада враз відчула, як по її шкірі поповзли мурашки, кидаючи дівчину то в жар, то в холод. Вона вся зашарілася й дуже сподівалась на те, що цього ніхто не помітить.