Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

Але Насуада заперечно похитала головою й мовила:

— Ні, зараз це неможливо, проте в майбутньому ми обов'язково щось вигадаємо. А зараз їм просто потрібні чіткі накази, і я не зможу передбачити твоїх дій, коли тебе оточуватимуть загони відданих людей, які за твоїм покликом залишили домівки й пройшли всю Алагезію.

«Вона бачить у мені загрозу, — збагнув Роран, — і те, що селяни мене слухаються, змушує її бути зі мною обережною».

Намагаючись переконати Насуаду в тому, що її страх марний, Міцний Молот сказав.

— Селяни пішли за мною, бо мали на те власні причини. Адже вони добре знали, що залишатись у долині небезпечно.

— Але ти все-таки не можеш до кінця пояснити їхньої поведінки, Роране.

— Може, й так, але я зовсім не розумію, чого ви хочете від мене, моя пані? Ви дозволите мені служити варденам чи ні? А якщо дозволите, то як?

— Послухай мене. Сьогодні вранці мої чарівники помітили на сході патруль Галбаторікса з двадцяти трьох солдатів. І я висилаю загін під командуванням Мартланда Рудобородого, графа Туну, аби він їх знищив і провів вивідувальну роботу. Ти маєш підкорятися йому і, сподіваюсь, навчишся від нього тих хитрощів військової справи, яких іще не знаєш. А він тим часом пильно спостерігатиме за тобою й доповість мені, чи готовий ти до підвищення в ранзі. Зрозумій, Мартланд дуже досвідчений воїн, і я дослухаюся до його думки. Якщо я зроблю так, ти не ображатимешся на мене, Роране Міцний Молоте?

— Ні, у жодному разі. Ви тільки скажіть мені, коли я маю вирушити й скільки мене не буде в таборі?

— Ти підеш сьогодні ж, а повернешся за два тижні.

— Тоді я хотів би спитати, чи не могли б ви трішечки зачекати й послати мене на іншу справу за кілька днів? Я б дуже хотів бути тут, коли повернеться Ерагон.

— Твоя турбота про двоюрідного брата дуже зворушлива, але події розгортаються надто швидко, і ми не можемо зволікати. Коли я дізнаюсь про долю Ерагона, то покличу одного з чарівників Ду Врангр Гата, аби той зв'язався з тобою й переповів новини, якими б вони не були — добрими чи поганими.

Роран провів великим пальцем по гострих краях свого молота так, ніби намагався вигадати відповідь, яка б змусила Насуаду змінити своє рішення й водночас не виказала б тієї таємниці, що він її приховував. Урешті-решт юнак збагнув, що йому навряд чи вдасться викрутитися, й вирішив усе їй розповісти.

— Ви маєте рацію. Я хвилююсь за Ерагона, хоч він і здатен подбати про себе сам. Та насправді я хотів би залишитись не тільки через те, щоб побачити його живим-здоровим…

— Тоді навіщо тобі залишатися?

— Бо ми з Катріною вирішили побратися й хочемо, щоб Ерагон провів церемонію.

Насуада збентежено забарабанила пальцями по підлокітнику свого стільця.

— Якщо ти гадаєш, що я дозволю тобі відпочивати тоді, коли ти можеш допомогти варденам, тільки через те, щоб ви з Катріною мали змогу одружитись на кілька днів раніше, ти дуже помиляєшся.

— Але ми не можемо відкладати цієї справи, леді Нічні Кроки.

Насуадині пальці застигли в повітрі, а її очі хитро звузились.

— Чому?

— Чим швидше ми поберемось, тим краще буде для честі Катріни. Гадаю, ви розумієте, що я б у жодному разі не став просити у вас чогось для себе.

На обличчі Насуади промайнула ледь помітна посмішка, вона схилила голову й сказала:

— Авжеж, розумію… Але чому саме Ерагон? Чому ви хочете, щоб саме він провів церемонію? Чому не хтось інший, приміром, не старійшина з вашого селища?

— Тому що він мій двоюрідний брат, а я його опікун. А ще тому, що він Вершник. Самі посудіть, через мене Катріна втратила майже все — батька, домівку, посаг. І зараз я не можу нічого їй відшкодувати, проте хочу, щоб у неї було таке весілля, яке вона згадуватиме все життя. Без золота або худоби я не можу заплатити за розкішну церемонію, тому мушу знайти якийсь інший вихід, аби зробити наше весілля пам'ятним, тож мені здається, що коли нас обвінчає Вершник дракона, то годі щось ліпше й вигадати.

Насуада мовчала так довго, що Рорану почало здаватися, ніби вона хоче, щоб він пішов. Проте за мить дівчина вийшла із задуми й мовила:

— Твоя правда. Якби тебе й Катріну обвінчав Вершник дракона — це була б велика честь для вас обох, але мені дуже не хотілося б, аби Катріна прийняла твою пропозицію без належного посагу. Коли я жила в Тронжхеймі, гноми подарували мені багато коштовностей. Частину з них я продала, щоб озброїти армію варденів, але те, що в мене залишилося, дасть змогу будь-якій жінці відчувати себе до кінця життя королевою. Я подарую їх Катріні, якщо ти служитимеш нам.