Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

— Вітаю тебе, Убивце Тіні, — сказав Блодхгарм, виринаючи з натовпу разом з іншими одинадцятьма ельфами.

— І я тебе вітаю, — Ерагон знову оголив Брізінгр: — А чому це ви ще й досі не відкрили ворота для варденів?

— Ці кляті ворота, Убивце Тіні, захищені багатьма закляттями. Знадобиться чимало сил, щоб зламати їх. Ми з товаришами тут для того, щоб захистити тебе й Сапфіру. Але ми не зможемо виконати наш обов'язок, якщо будемо витрачати сили на інші завдання.

Ці слова неабияк роздратували Ерагона.

— А що, Блодхгарме, — не надто ввічливим тоном сказав він, — хіба буде краще, якщо ми із Сапфірою самі це зробимо? Ти гадаєш, що тоді наше життя буде в повній безпеці?

Якусь мить ельф мовчки дивився на Ерагона своїми жовтими непроникними очима, та нарешті злегка схилив голову:

— Гаразд, Убивце Тіні, ми відкриємо ворота.

— Ні, ні, не треба, — відповів на те Ерагон. — Ліпше чекайте тут.

Доклавши чималих зусиль, він пробився крізь густу юрбу до перших рядів варденів і підійшов до опущеної решітки.

— Відійдіть! — щосили крикнув Вершник воякам, які стояли поруч. Варденів не треба було довго вмовляти. Вони хутенько розступились, утворивши відкриту місцину футів із двадцять завширшки. Спис, запущений із балісти, відскочив від охоронних заклять Вершника й покотився вниз по боковій вулиці. Тим часом Сапфіра заревіла десь усередині двору. Уже за мить вардени почули, як у дворі зчинився справжній шарварок: тріщало дерево, лопались напнуті мотузки… Тоді Ерагон, ухопивши меч обома руками, підняв його над головою.

— Брізінгр! — вигукнув Вершник.

Лезо меча спалахнуло блакитним вогнем — воїни позаду Ерагона зойкнули від подиву. Вершник ступив уперед і вдарив по одному з прутів решітки. Сліпучий спалах освітив стіну й прилеглі будівлі, коли меч розітнув товстий шмат металу. А крім того, Ерагон не міг не помітити, що Брізінгр ушкодив закляття, які захищали решітку. Він задоволено посміхнувся. Закляття проти дії магії, якими Рунон наснажила Брізінгр, були й справді неперевершені.

Швидкими й упевненими ударами Ерагон швидко прорубав у решітці чималу діру й трохи відійшов назад, чекаючи, доки шмат решітки з гучним брязкотом не випав на бруківку. Тоді він пройшов крізь решітку й наблизився до дубових дверей, розташованих трохи далі в стіні. Вершник спрямував Брізінгр у крихітну щілинку між стулками дверей, із силою наліг на меч і штовхнув лезо досередини. Вогонь, який сяяв навколо леза, став іще сильніший, проходячи крізь товстелезне дерево так само легко, як звичайний ніж проходить крізь свіжий хліб. Дим хмарою огорнув і сам меч, і Вершника, в якого запекло в горлі, а з очей покотились сльози.

Повільно провівши мечем угору, Ерагон пропалив широкий дерев'яний засув, який гримав стулки зсередини. І тільки-но Вершник відчув, що лезо Брізінгра не знаходить опору, він вийняв меч назад і загасив вогонь. А тоді вхопився за палаючий край дверей і потужним ривком потягнув їх на себе. Одна стулка дверей почала поволі відкриватися, а друга відкрилась ніби сама по собі, хоча за мить Ерагон побачив, що то Сапфіра підштовхнула її зсередини. Дракон сидів праворуч від входу й дивився на свого Вершника сяючими сапфіровими очима. Позад нього лежали чотири зруйновані катапульти.

Поки вардени юрбою вривалися у двір, наповнюючи вранішнє повітря гучними бойовими криками, Ерагон повільно підійшов до Сапфіри. Він був до краю знесилений, а тому поклав руку на пояс Белотха Мудрого й узяв трохи енергії з дванадцяти діамантів. Юнак запропонував зробити так само й Сапфірі, яка теж важко дихала, але вона відмовилась.

«Бережи для себе, — сказав дракон. — Там її не так уже й багато. А крім того, одне-єдине, що мені зараз насправді потрібне, так це харчі й ціла ніч сну».

Ерагон прихилився до Сапфіри — його очі мимохіть заплющувались. «Скоро… — сказав він, — скоро все це закінчиться».

«Сподіваюсь, що так воно й буде».

Серед тих, хто пробігав повз Вершника та дракона, була й Анжела, одягнена у свій дивний обладунок зелено-чорного кольору. На мить вона зупинилась, тримаючи в руках гутвір — двосічну зброю священиків гномів.

— Вражаюче видовище, — трохи помовчавши, сказала знахарка, здавалось, не без іронії. — А чи не здається тобі, Вершнику, що ти трохи перестарався?

— Що ти маєш на думці? — похмуро спитав Ерагон.

Анжела підняла вгору брову:

— Я маю на думці, що можна було й не запалювати меч.

Обличчя Ерагона проясніло. Він зрозумів, на що натякає знахарка.