Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

— Готовий, — сказав Ерагон попри те, що відчував у всьому своєму тілі якусь незручність.

Коли Вершникова свідомість зустрілася зі свідомістю Рунон, перше, що він помітив, були низькі акорди, які йшли луною над темним і заплутаним пейзажем думок ельфійки. Ці акорди звучали повільно й обережно, поєднуючись у дивну й неспокійну мелодію, яка лоскотала йому нерви. Що воно мало означати, Ерагон не розумів, але ця мелодія примусила Вершника подумати, чи правильно він зробив, дозволивши ельфійці контролювати своє тіло. Та потім він подумав про Сапфіру, яка спокійно сиділа собі поруч із кузнею і дивилась на нього, і його збентеження враз ущухло. Вершник прибрав останній захист власної свідомості.

І ось наче жмут вологої шерсті ковзнув йому по шкірі — Рунон оповила Ерагонів розум своїм, увійшовши в найпотаємніші ділянки його єства.

Вершник здригнувся від цього контакту, але грубуватий голос Рунон уже лунав йому всередині:

«Розслабся, Убивце Тіні… все буде добре».

«Так, Рунон-ельдо».

Рунон почала піднімати йому руки, рухати ногами, повертати голову, то сяк, то так випробовуючи можливості Вершникового тіла. Ерагонові було вкрай незвично відчувати, що його голова й кінцівки рухаються без його наказу. Та ще дивніше стало тоді, коли очі почали бігати сюди-туди, наче жили своїм власним життям. Відчуття безпорадності готове було ось-ось перерости в паніку. А коли Рунон повела Вершника вперед і його ноги стукнулись об край кузні, йому здалося, що він упаде. Тоді Ерагон сяк-так опанував своє тіло й схопився за ріг ковадла, щоб устояти на ногах.

«Не заважай мені, — скрикнула Рунон. — Бо, якщо під час роботи твої нерви не витримають, ти можеш завдати собі непоправної шкоди».

«Те саме можеш зробити й ти, якщо не будеш трохи обачнішою», — відповів Ерагон.

«Потерпи, будь ласка, Убивце Тіні. До того як настане темрява, я буду вже вправно орудувати твоїм тілом».

Отож, доки вони чекали, коли останнє світло зникне з оксамитового неба, Рунон підготувала в кузні все необхідне для роботи й спробувала, як тіло Ерагона володіє різними інструментами. Тепер вона орудувала ним куди ліпше, ніж на початку. Щоправда, одного разу, намагаючись узяти молот, вона таки вдарила кінчиками Вершникових пальців об стільницю. Від болю в Ерагона аж сльози набігли на очі. «Вибач, — сказала Рунон. — Твої руки довші, ніж у мене». За кілька хвилин уже можна було починати роботу. «А знаєш, Убивце Тіні, — не втрималась ельфійка, — тобі дуже пощастило, що ти маєш спритність і силу ельфа, інакше ми б ніколи в житті не зуміли закінчити роботу сьогодні вночі».

Потому вона взяла шматки твердого та м'якого металу й поклала їх у горно. На прохання ельфійки Сапфіра стала нагрівати його, відкривши свої щелепи всього на якусь частинку дюйма, так, щоб синьо-біле полум'я, яке тонким струмочком полилося з її рота, було сфокусоване тільки на металі. Гуркотливий потік драконового полум'я освітив дворик синюватим світлом, від якого луска Сапфіри сяяла й переливалась.

Коли метал набув вишнево-червоного кольору, Рунон примусила Ерагона взяти його обценьками й покласти на ковадло. Швидкими ударами молота Вершник розплескав шматки металу на пластини, які були близько чверті дюйма завтовшки. Після цього червоні розпечені пластини миттю опинились у холодній воді. Потримавши пластини там якийсь час, Рунон витягла їх і почала чистити кожну шматком піщаника, щоб прибрати темну луску, яка утворилась на поверхні металу. Тепер можна було добре роздивитись його структуру й розсортувати за твердістю й чистотою.

Ерагон знав кожну думку, кожне почуття Рунон. Глибина її знань неабияк здивувала Вершника. Справді-бо, ельфійка бачила в металі такі якості, про існування яких він навіть не здогадувався, а те, як вона розраховувала його обробку, взагалі було поза межами розуміння. Щоправда, одне Вершник знав напевне: ельфійка була невдоволена тим, як вони тримали ковальський молот, коли розплескували метал.

Її незадоволення продовжувало зростати, аж поки вона не сказала: «Тьху на мене! Ти поглянь на ці вибоїни в металі! Мабуть, я таки не зможу викувати тобі меч… Мій контроль над твоїми руками не такий добрий, щоб викувати гідний меч…»

Ерагон хотів щось відповісти, але Сапфіра випередила його: «Не інструменти роблять майстра, Рунон-ельдо. Я гадаю, ти знайдеш якийсь спосіб компенсувати цю незручність».

«Незручність? — скрикнула Рунон. — Ти називаєш це незручністю! Та в мене координація, як у незграбного пташеняти. Я ж ніби той сліпець у незнайомому будинку». Якийсь час вона лаялась, а потім сказала Вершникові: «Гаразд, може, я щось і придумаю, але попереджаю тебе: я не буду продовжувати доти, доки не зможу працювати зі своєю звичайною майстерністю».