Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

— А що сталося б тоді, якби дракон переніс їхню спільну свідомість до серця, а потім їхні тіла померли б?

Глаедр помовчав, трохи пововтузився, намагаючись вмоститися якомога зручніше. Нарешті золотий дракон обвив себе хвостом, а тоді відповів:

«Якщо тіло дракона помирало, а Вершник залишався живим, то вони оберталися на Індлварн. Такий перехід не надто приємний для дракона, але багато хто з нас пристосовувався до цієї зміни й надалі продовжував служити своєму Вершникові. Якщо ж помирав Вершник, а дракон уже не мав власного тіла, тоді він зазвичай просив когось знищити своє Елдунарі й вирушав слідом за своїм хазяїном у небуття. Але так робили далеко не всі. Декому з драконів і Вершників пощастило пережити втрату, й вони продовжували вірно служити нашому ордену ще багато-багато років своїм тілом або ж своїм серцем сердець».

«Нам треба поміркувати над цими важливими питаннями, Оромисе-ельдо», — мовила за мить Сапфіра.

Ерагон і собі кивнув, хоч нічого й не сказав, бо в його голові вирувало надто багато думок.

Вдивляючись у безкраї простори неба, Ерагон смоктав солодку полуницю. Коли юнак упорався з ягодою, він поклав хвостика на тацю, а потім хотів був заговорити, проте Оромис його випередив:

— Що тепер, Ерагоне?

— Тобто? — не зовсім зрозумів юнак.

— Ми довго говорили з тобою про ті речі, які тебе дуже цікавили. То що тепер? Ви із Сапфірою залишитесь чи завтра ж покинете Елесмеру й полетите до варденів?

— Ми сподівалися, — відповів Ерагон, — що в нас буде час завершити навчання, але зараз не маємо можливості цього зробити. Проте є ще одна дещиця, про яку б мені хотілося спитати.

— Кажи, я слухаю.

— Майстре, я не розповів вам усе, що сталося зі мною тоді, коли ми були з Бромом у Тейрмі. — Потому Ерагон коротко переказав історію про те, як завітав до крамниці Анжели, як вона провіщала йому майбутнє, а Солембум дав одну загадкову пораду.

Оромис у задумі провів пальцем по верхній губі:

— Я чув про цю віщунку… Арія дуже часто згадувала її ім'я, сповіщаючи мене про варденів. Наскільки я зрозумів, Анжела має неабиякий хист з'являтися саме там, де відбуваються якісь важливі події.

«Так воно і є», — кивнула Сапфіра.

Оромис тим часом вів далі:

— За своєю поведінкою вона дуже нагадує мені одну жінку-чаклунку, що якось відвідала Елесмеру… Але в тієї було інше ім'я. Слухайте, ваша Анжела яка на зріст? Невеличка? Із густим кучерявим коричневим волоссям, яскравими очима й гострим, але чудернацьким розумом?

— Та вони схожі, як дві краплі води! — вигукнув Ерагон. — Може, ми говоримо про одну й ту саму особу?

Оромис зробив легкий порух рукою:

— Якщо все саме так, тоді ми говоримо про надзвичайну особу… Я б не став зважати на її пророцтва, бо невідомо, справдяться вони чи ні, а от те, що сказав її кіт-перевертень, варте куди більшої уваги. Зараз я навряд чи зможу пояснити його слова, до того ж я ніколи не чув про місцину, яка б мала назву Склеп Душ, але згадку про скелю Кутіан я вже десь зустрічав. Пригадати 6 тільки, де саме. Зрештою, я можу спробувати пошукати її у своїх пергаментах, та щось мені підказує, що навряд чи я знайду її серед ельфійських рукописів.

— А як щодо зброї під деревом Меноа?

— Ніколи не чув про таку зброю, Ерагоне, хоч знаю про цей ліс майже все. Мабуть, всього лиш двійко ельфів у Ду Вельденвардені можуть знати про нього більше. Я поспитаюся в них, хоч і не думаю, що вони зможуть відповісти на моє питання. — Почувши, як Ерагон скрушно зітхнув, Оромис додав: — Я знаю, що ти шукаєш гідну заміну Зарокові, й міг би спробувати тобі допомогти. Справа в тому, що, крім мого Наеглінга, ельфи зберегли ще два мечі Вершників — Арвіндр і Тамерлейн. Арвіндр наразі перебуває в місті Надінель, тож у тебе немає часу, щоб туди дістатись, а от Тамерлейн зберігається в Елесмері. Це один зі скарбів Будинку Валтхарос. Гадаю, його господар, лорд Фіолр, не надто прагне з ним розлучатися, але врешті-решт погодиться його віддати, особливо коли ти сам його про це попросиш. Завтра вранці я міг би влаштувати вам зустріч.

— А якщо цей меч мені не підійде? — спитав Ерагон.

— Будемо сподіватися, що підійде. Крім того, я надішлю повідомлення Рунон, що ти можеш сьогодні до неї завітати.

— Але ж вона присягнула, що більше не викує жодного меча.

Оромис зітхнув.

— Так, але її поради все одно варто спитатися. Якщо вже хтось і може порадити тобі підходящу зброю, то це саме вона. А коли тобі раптом сподобається Тамерлейн, Рунон зможе перевірити його, перш ніж ти нас покинеш. Адже відтоді, як меч востаннє побував у бою, минула вже понад сотня років. Можливо, варто його почистити чи ще щось…