Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

— Я дякую вам за те, — мовив він тихо, — що ви довірили мені нашу країну. Відтепер я думатиму тільки про одне: як покращити життя нашої раси. І це буде моєю єдиною метою аж до того дня, коли мені судилося обернутись на камінь.

Далі всі ватажки склали Орикові присягу на вірність — вони підходили до нього по черзі, ставали на коліна й вимовляли кілька красивих милозвучних фраз мовою гномів. Коли черга дійшла до Надо, той залишався цілком незворушний, хоч і вимовив присягу не надто охоче, так, ніби його язик був налитий свинцем. Після того як з його вуст злетіло останнє слово, усе зібрання кланів полегшено зітхнуло.

Завершивши церемонію присяги, Орик оголосив присутнім, що його коронація відбудеться завтра вранці, а потім швидко вийшов зі своїми супутниками до однієї з бічних кімнат. Уже там Ерагон глянув на гнома, а гном — на Ерагона, проте вони ще якийсь час мовчали, аж доки обличчя нового короля не розпливлося в посмішці. Вона ставала все ширшою й ширшою, так що Орик урешті-решт не витримав і весело розреготався. Ерагон схопив гнома у свої дужі обійми, а навколо них, здіймаючи зброю над головами й вітаючи свого ватажка найсердечнішими вигуками, стрибали Орикові охоронці.

Досхочу нареготавшись, гном сяк-так випручався з обіймів юнака.

— Я й гадки не мав, що Йорун може стати на наш бік, — сказав Ерагон.

— Я теж… З одного боку, це дуже добре, але з другого — у нас стане напевно більше проблем, — скривився у відповідь Орик. — Гадаю, тепер мені доведеться винагородити її, віддавши щонайменше одне місце у своїй раді.

— А може, воно й на краще! — сказав Ерагон дещо гучніше, щоб перекрити загальний гамір. — Якщо «Вреншррг» — не пустопорожня назва, то допомога їхнього клану неодмінно знадобиться нам на шляху до Урубейна.

Орик хотів було щось відповісти, але в цю мить підлога під їхніми ногами завібрувала від якогось потужного низького звуку, який змусив Вершника здригнутись.

— Слухайте, слухайте! — крикнув Орик і звів руку. Усі примовкли.

Звук повторився ще тричі, і з кожним разом їхня кімната здригалась так, ніби в одну зі стін Тронжхейма гатив кулаком якийсь невідомий велетень.

Нарешті підлога під ногами перестала вібрувати.

— Отакої! — розчулено мовив Орик. — Я навіть подумати не міг, що коли-небудь Барабани Дерва сповіщатимуть усе королівство про мій прихід на трон!

— А вони дуже великі, ці барабани? — стривожено спитав Ерагон.

— П'ятдесят футів у діаметрі, якщо я не помиляюсь.

Вершник здивувався — гноми, найнижча з рас Алагезії, будують найбільші в усій країні споруди. «Може, — розмірковував він, — зводячи такі гігантські будівлі, вони не почуваються аж такими маленькими?» Ще мить, і він неодмінно поділився б своєю думкою з Ориком, але вчасно прикусив язика, зрозумівши, що той може й образитись.

Невдовзі Орика обступили його радники й, намагаючись перекричати один одного, почали щось жваво обговорювати мовою гномів. Отож, Ерагон, якому дуже кортіло поставити новому королю ще одне питання, зрозумів, що йому навряд чи вдасться зробити це зараз. Тоді він став терпляче чекати. Пройшла хвилина, друга, третя… Гноми навіть не збиралися вгамовуватись і продовжували засипати Орика своїми питаннями й порадами.

Ерагон не знав, що його робити. Та за деякий час таки придумав маленьку хитрість.

— Орику конунгре, — Вершник спеціально вимовив слово «король» прадавньою мовою так гучно, що всі присутні просто не могли його не почути. Гноми вмить змовкли, а Орик здивовано звів на Ерагона свої кудлаті брови.

— Ваша величносте, — продовжив юнак, — чи можу я попрохати вашого дозволу піти? У мене є одна справа, якою б я терміново хотів зайнятися, якщо ще не надто пізно.

Якусь мить гном мав спантеличений вигляд, але потому в його карих очах зблиснули іскорки розуміння.

— Поспіши, Вершнику! Але тобі навряд чи варто називати мене «Ваша величносте», «сер» чи ще якось… Адже ми друзі й названі брати!

— Так воно і є, ваша величносте, — відповів Ерагон із посмішкою. — Повірте, мені надзвичайно приємно називати вас саме так! Тепер ви король свого народу, отже, і мій король. Я — член Дургрімст Інгейтум!

Орик глянув на Ерагона так, ніби намагався розгледіти його з далекої відстані, а потім кивнув:

— Як скажеш, Убивце Тіні.

Ерагон вклонився й покинув кімнату. У супроводі чотирьох охоронців він попрямував тунелями й східцями до першого, наземного, рівня Тронжхейма. За кілька хвилин вони вже дісталися південної гілки одного з чотирьох головних тунелів. Тоді Ерагон повернувся до Транда, капітана його охорони.