Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

«Ти людина, — мовила на те Сапфіра, — і завжди залишатимешся людиною. Проте на тебе не мають тиснути забобони твоєї раси, ти мусиш бути вищою за них. Згадай історію, і ти побачиш, що для Алагезії найбільше зробили ті правителі, які намагалися об'єднати всі раси. Вони зневажали ненависть і лють, намагаючись жити в мирі та злагоді з тими, хто раніше був їхніми ворогами. Ніде правди діти, ти можеш ставитись до ургалів із недовірою, адже вони на неї заслуговують, але пам'ятай, що колись гноми ненавиділи драконів ще дужче, ніж люди ургалів. Дракони ж свого часу взагалі ледь не винищили расу ельфів. Але то було давно, а зараз усе інакше, адже люди наважились забути колишні образи й посіяли зерно дружби там, де воно ніколи раніше не сходило».

Насуада притислась лобом до драконової щоки. «Ти дуже мудра, Сапфіро», — прошепотіла дівчина.

Сапфіра звела голову з лап і торкнулась Насуадиного чола кінчиком морди: «Я говорю лиш те, що думаю. І якщо мої слова справді мудрі, то можеш скористатися ними, проте… Мені здається, що ти й без мене здатна знайти вихід із цієї складної ситуації. Згодна, страта Ортмунда стане для варденів прикрою несподіванкою, та навряд чи вона зможе похитнути їхню відданість. До того ж, я цілком упевнена в тому, що ти зумієш їх заспокоїти».

«Ну що ж, — мовила Насуада, витираючи пальцями кутики очей. — Мабуть, мені доведеться це зробити. — Потому вона посміхнулась, і її обличчя проясніло: — Але я прийшла до тебе зовсім не через того Ортмунда. Щойно зі мною зв'язався Ерагон. Він попрохав, щоб ти негайно вилітала до Фартхен Дура. Гноми…»

Дівчина не встигла договорити, бо Сапфіра вигнула шию, радісно заревіла й випустила в небо цілий стовп вогню. Насуада відскочила на кілька кроків і застигла на місці. Очевидно, вона аж ніяк не чекала, що радість дракона буде такою бурхливою. А дракон тим часом зірвався на ноги, потрусив головою, ніби щойно виліз із лісового озера, і змахнув крилами, готовий вирушити до Фартхен Дура хоч зараз.

До Насуади підбігли її охоронці, проте вона зупинила їх помахом руки й закашлялась через їдкий дим, хмаринка якого зависла в неї над головою.

«Мене дуже тішить твій ентузіазм, Сапфіро, але…»

«Що? Ерагон поранений?» — Сапфіра схвильовано закліпала очима, коли Насуада на мить завагалась.

«Та ні. Він живий і здоровий, — відповіла нарешті дівчина. — Але вчора з ним трапилась одна не зовсім приємна історія…»

«Яка ще історія?»

«На нього та на його охоронців було здійснено напад».

Сапфіра стояла непорушно, аж доки Насуада не переповіла їй усе, що почула від Ерагона.

«Дургрімст Аз Свелдн рак Ангуін, — сказав дракон, грізно вишкіривши зуби, — мають дякувати своїм підземним богам за те, що мене не було з Ерагоном. Присягаюсь, тоді б усе це не зійшло їм із рук аж так легко».

У кутиках Насуадиних вуст заграла легенька посмішка:

«Саме тому я дуже рада, що ти була тут».

«Може, воно й так, — згодилась Сапфіра. Вона випустила хмаринку гарячого диму й роздратовано замотиляла хвостом. — І знаєш, мене це геть не дивує, адже щоразу, коли Ерагон залишається без мене, він неодмінно встряє в якусь халепу. У мене аж сверблячка починається, якщо я не бачу його більше ніж кілька годин».

«Не переймайся, Сапфіро, він зуміє себе захистити».

«Твоя правда, але наших ворогів теж не назвеш беззахисними пташенятами. — Дракон іще раз нетерпляче змахнув крилами й мовив: — Насуадо, я хочу летіти прямо зараз. Ти вже все мені сказала?»

«Здається, все, — кивнула головою дівчина. — Лети якомога швидше! І спробуйте не затримуватись у Фартхен Дурі, адже після того, як ти покинеш табір, у нас буде всього-на-всього кілька днів, доки Імперія не збагне, що ви десь далеко. Галбаторікс може напасти, а може й не зробити цього, але кожна година вашої відсутності збільшуватиме імовірність його нападу. Мені б також дуже хотілось, аби ви повернулися до табору, перш ніж ми вирушимо на Фейнстер. Вардени можуть узяти це місто й без вас, але в такому разі ми зазнаємо чималих втрат. Одним словом, доля всіх повстанців залежатиме від вашої швидкості».

«Ми будемо швидкі, як вітер під час бурі», — запевнила Сапфіра.

Насуада від щирого серця побажала їй доброї дороги й зіскочила з каменюки. Тим часом до дракона підбігли Блодхгарм і решта ельфів. Вони закріпили на Сапфірі сідло й сідельні торби, наповнені їжею й обладунками, як робили це щоразу, коли дракон вирушав у мандрівку разом зі своїм Вершником. Ельфи чудово розуміли, що їжа Сапфірі не потрібна, адже вона навіть не змогла б самотужки її дістати, але все мало виглядати більш ніж правдоподібно. Коли дракон був готовий до польоту, Блодхгарм склав руки на грудях — саме таким жестом ельфи висловлювали свою повагу, й сказав прадавньою мовою: