Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

Усі й надалі продовжували мовчали, аж доки Йорун не спитала:

— І чим же ти збираєшся виправдати свої агресивні дії, Орику, сину Тхріфка?

— Я вже попереджав, вельмишановна Йорун, що моя відповідь буде довгою, тож якщо в тебе, Ганеле, є ще якісь запитання, то я радо їх вислухаю.

Зморшка між бровами капелана стала такою глибокою, що вони ледь не з'їхались докупи. Він почухав потилицю і сказав:

— На деякий час я волів би втриматись від нових запитань, адже всі вони, по суті, стосуються двох перших. Отже, мені здається, що ти маєш зробити нам ласку й нарешті розповісти все, що тобі відомо про ці тривожні події. Проте… Стривай… Якщо я не помиляюсь, ти й сам до них причетний. Тому дозволь спитати особисто в тебе, грімстборітхне Орику. Чому ти покинув учорашнє засідання? Попереджаю тебе — навіть не думай ухилятися від відповіді, адже ти вже й так сказав, що багато чого знаєш. Гадаю, тепер ти маєш про все докладно нам прозвітувати.

Орик звівся:

— Із превеликим задоволенням.

Опустивши своє бородате підборіддя, аж доки воно не торкнулося грудей, Орик трохи помовчав, а потім нарешті став розповідати. Проте початок його розповіді був зовсім не такий, як гадав Вершник. Та й більшість ватажків, напевно, чекала від Орика зовсім інакшого початку. Замість того, щоб розповісти про замах на Ерагонове життя й пояснити, що саме через це він попрохав засідання зробити передчасну перерву, Орик нагадав усім, як колись, дуже давно, раса гномів прийшла з Хадарацької пустелі, яка тоді ще не була пустелею й зеленіла травою, до Беорських гір. Там вони викопали свої довжелезні тунелі й звели свої чудові міста. Потому Орик нагадав про довгі жорстокі вшни між кланами, а також про війну з драконами, яких гноми водночас поважали й дуже боялися. Не рминув ватажок і того, як до Алагезії прийшли ельфи, що теж розпочали війну проти драконів. Урешті-решт, вони ледь не винищили одне одного й згодилися створити загін Вершників дракона, який мав слідкувати за тим, щоб обидві раси дотримувалися миру.

— І як ми відреагували, дізнавшись про їхній намір? — спитав Орик у ватажків. — Хіба ми попрохали, щоб нас зробили однією зі сторін мирних переговорів? Хіба ми прагли отримати бодай часточку тієї влади, яку мусили б мати Вершники? Ні! Ми руками й ногами вчепились у старий спосіб життя й навіть не думали про те, щоб об'єднатися з ельфами й драконами. Ми ж бо не хотіли, аби за нами наглядав хтось із іншої раси. Аби зберегти свою владу, ми відмовились від свого майбутнього, адже я певен, що якби хтось із кнурланів став Вершником, то навряд чи Галбаторікс зараз мав би таку силу. Я зовсім не хочу применшити заслуги Ерагона, який довів своїми подвигами, що він чудовий Вершник, але ви хоч на мить спробуйте собі уявити… Що тоді б… Сапфіра могла вилупитися для когось із нашої раси. Ви тільки подумайте, як би ми тоді могли прославитись!

Натомість ми поступово стали втрачати свої позиції в Алагезії. Спочатку це не було аж таким гірким шматком, який би ми не змогли проковтнути, але всі добре пам'ятають, що сталося потім. До Алагезії прийшли ургали, потім люди… І саме їм, людям, а не нам, гномам, ельфи, виправивши свої закляття, дозволили стати Вершниками! Але ж ми теж могли ними бути! — Орик скрушно похитав головою: — Проте нам завадила це зробити наша гордість. Мовляв, навіщо ми, найстаріша раса в Алагезії, станемо прохати ельфів, аби ті змилувались і дозволили нам бути Вершниками? Ясна річ, нам не треба було пов'язувати свою долю з драконами, щоб урятувати свою расу від знищення. Тим не менше… Ми й надалі продовжували варитися у своєму казанку, влаштовуючи війни між кланами й геть не переймаючись тим, що відбувалося поза межами наших гір.

Ватажки кланів нервово засовались на своїх стільцях. Багато хто з них був дуже невдоволений критикою Орика, але дехто все ж таки мав замислений вираз обличчя, бо, схоже, його слова зачепили їх за живе.

Орик тим часом вів далі:

— Доки Вершники наглядали за Алагезією, ми процвітали так, як не процвітали ніколи за всю нашу історію. Усе було добре, але жоден гном не мав права стати Вершником.

Коли Вершники занепали, нам теж було доволі скрутно, але ми знов-таки не мали жодних шансів, щоб їх відродити. А тепер подумайте, чи личить такій потужній расі, як ми, стояти осторонь від тієї благородної сили, якою є Вершники дракона? Адже ми не країна васалів, які підкоряються батогам володарів інших земель. І нам ніхто ніколи не наказував, що та як ми маємо робити.