Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

Почувши його слова, Сапфіра протяжно загарчала, через що Коут нажахано відскочив на кілька кроків назад.

— Вона більше полюбляє живих тварин, якщо це, ясна річ, не завдасть вам великого клопоту, — пояснив Ерагон.

— Не завдасть клопоту? О, так, так, не завдасть, — захитавши головою й витираючи об фартух вимащені в жир руки, пробелькотів Коут високим голосом. — Жодного клопоту, запевняю вас, Убивце Тіні й Сапфіро. Стіл короля Орина від цього не збідніє.

«І барило медовухи», — прошепотіла Ерагонові Сапфіра.

Коли Ерагон повторив драконове прохання, Куот вирячив очі.

— Боюсь… Боюсь, що гноми викупили більшу частину наших запасів м-м-медовухи. У нас залишилось всього-на-всього кілька барилець, та й то особисто для короля, — сказав Куот і тут-таки здригнувся, бо із Сапфіриних ніздрів вирвався язик полум'я, що спопелив під його ногами траву. — Я… я… я миттю накажу принести вам барильце… Якщо ви п-п-підете за мною, я від-д-дведу вас до худоби, де ви зможете обрати будь-яку тварину, яка вам сподобається, — затинаючись, мовив Коут.

Обійшовши вогнища, столи та заклопотаних людей, кухар вивів їх до великих дерев'яних загорож, де було повнісінько свиней, гусей, кіз, овець, кролів та кілька диких оленів, яких варденівські мисливці спіймали під час полювання в долині. Неподалік від загорож стояли клітки з курми, качками, голубами, перепелами, куріпками й іншими птахами. Їхнє кудкудакання, крякання, воркування й каркання поєднувалось у таку жахливу какофонію, що Ерагон аж зубами заскреготав. Відразу ж потому він закрив свою свідомість для всіх, окрім Сапфіри, бо від думок усіх цих створінь у нього попросту могла луснути голова.

Незабаром вони спинилися футів за сто від загорож. Підходити ближче було б нерозумно, оскільки Сапфіра напевно наполохала б тварин.

— Ну як, ви щось обрали? — спитав Куот, поглядаючи на дракона й нервово потираючи руки.

Сапфіра оглянула загорожі, принюхалась і сказала Ерагону:

«Яка жалюгідна здобич… Знаєш, мені вже й їсти перехотілось. Адже позавчора я літала на полювання, тому ще й досі перетравлюю оленячі кістки».

«Але ж ти дуже швидко ростеш. І їжа піде тобі на користь».

«Навряд, бо щось вона мені не подобається».

«Тоді обери щось маленьке, приміром свиню».

«Навряд чи свиня мені допоможе, — зітхнув дракон, — гаразд, я візьму оте», — і Сапфіра кивнула на корову з білими плямами на лівому боці.

Після того як Ерагон показав корову, Куот гукнув чоловіків, що тинялися біля загорож, і двоє з них накинули корові на шию мотузку й потягли бідолашну тварину до Сапфіри. За тридцять футів від дракона корова налякано смикнулась і спробувала була втекти, проте Сапфіра вмить опинилася біля неї й клацнула своїми велетенськими щелепами. Вдаривши бідолашну тварину лапами й притиснувши її до землі, дракон уп'явся зубами їй у шию й одним ривком вирвав їй хребта, після чого низько схилився над своєю жертвою й запитально глянув на Ерагона. А Ерагон тим часом заплющив очі, бо надто виразно відчував, як тіло корови ще й досі тремтіло від енергії, підсиленої жахом, який їй довелось пережити в останню мить свого життя.

І хоча те, що він хотів зробити, видавалося йому надзвичайно огидним, Вершник усе ж таки поклав руку на пояс Белотха Мудрого й переніс енергію тварини до дванадцяти діамантів, схованих довкола його талії. Потому він кивнув Сапфірі й подякував за допомогу чоловікам, а ті мерщій поспішили залишити їх самих.

Доки Сапфіра їла, Ерагон сидів навпроти барильця з медовухою й поглядав, як кухарі пораються по господарству. Щоразу, коли їхні помічники вбивали курку або ж перерізали горлянку свині, юнак поповнював енергію пояса Белотха Мудрого. Що не кажіть, це було страшне заняття, адже більшість тварин відчували, як він торкався їхньої свідомості, і їхній безмежний страх охоплював юнака, через що його серце починало калатати, немов скажене, а одне-єдине бажання, яке його охоплювало, — зцілити бідолашних істот. Одначе він добре знав, що так було призначено їм долею, і вони мали померти, щоб вардени не голодували. Під час кількох останніх битв запас його енергії дуже виснажився, тож Ерагон хотів поповнити її, перш ніж вирушити в довгу й, можливо, ризиковану мандрівку. Якби Насуада дозволила йому залишитись із варденами ще бодай тиждень, то він зміг би заправити пояс енергією власного тіла й мав би час, щоб остаточно оклигати й бігти до Фартхен Дура цілком здоровим. Проте в нього залишалося всього кілька годин, і він був безсилий щось вдіяти за такий короткий час. Навіть у тому разі, якби він нічого не робив і просто лежав у ліжку, переливаючи вогонь зі свого тіла до коштовних каменів, він усе одно не зміг би зібрати стільки енергії, як він узяв у цих бідолашних тварин. Зрештою, їм вона вже все одно була непотрібна.