Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

Юнак тим часом глянув на зворотний бік обкладинки й швидко пробіг очима по напису.

— А що ти знаєш про монаха Гесланта?

— Знаю те, що він був членом однієї маленької таємної секти, яка називалась «Аркаена» й виникла поблизу Куаста. Їхній орден існує вже п'ять століть поспіль, а його адепти вважають геть усі знання священними. — На Джоудовому обличчі з'явилося щось, що нагадувало таємничу посмішку. — Усе своє життя ченці «Аркаена» присвячують збиранню й зберіганню будь-якої інформації, аби бути готовими до страшної катастрофи, що має знищити Алагезію. Принаймні вони в це свято вірять.

— Дивна якась релігія, — знизав плечима Ерагон.

— А мені здається, що кожна релігія буде дивною для того, хто стоїть осторонь від неї, — відповів на це Джоуд.

Юнак хвильку помовчав.

— У мене теж є подарунок для тебе, Джоуде, — нарешті сказав він. — Хоча ні, напевно, це буде подарунок для Гелени. — Жінка схилила голову й здивовано глянула на Ерагона. — Твоя родина була родиною торговців, чи не так? — Гелена ствердно кивнула головою. — А ти добре знала про ваші сімейні справи?

Розмова набирала цікавого повороту, тож в очах у жінки спалахнули жваві вогники.

— Якби я не вийшла заміж за нього, — вона повела плечем убік Джоуда, — то успадкувала б сімейну справу після смерті мого батька. Адже я була єдиною дитиною в родині, і він навчив мене всього, що знав сам.

Саме це Ерагон і сподівався почути.

— То ти казав, що цілком задоволений своїм статусом серед варденів? — спитав він у Джоуда.

— Авжеж, — кивнув той.

— Я все чудово розумію. Ти сильно ризикував, допомагаючи мені й Бромові, а ще дужче ризикував тоді, коли допомагав Рорану й усім карвахольцям.

— Пірати Паланкар… — почав був Джоуд, проте Ерагон лиш посміхнувся й вів далі:

— І якби ти не допоміг їм, то Імперія напевне захопила б їх у полон. Через бунт ти втратив усе, що в тебе було в Тейрмі.

— А ми б і так усе втратили, — скрушно зітхнув Джоуд, — Я збанкрутував, а Близнюки видали мене Імперії. Отож те, коли лорд Рістхарт кине мене до в'язниці, було тільки питанням часу.

— Може, воно й так, але ти все одно допоміг Роранові. І ніхто не зможе звинуватити тебе н тому, що ти сам намагався врятуватись! Ти пожертвував спокійним життям у Тейрмі задля того, щоб викрасти «Крило дракона» й разом із Рораном та карвахольцями вирушити до варденів. І я завжди буду вдячний тобі за це. Тож прийміть невеличку частинку моєї вдячності…

По тих словах Вершник дістав із-за пояса одну з трьох золотих кульок і подарував її Гелені. Жінка взяла її так обережно, ніби це було пташеня вільшанки, й уважно стала розглядати. Джоуд і собі витяг шию й намагався розгледіти, що ж воно таке подарував його дружині Вершник.

— Звісно, це важко назвати багатством, але якщо ви розумно ним скористаєтесь, то зможете швидко стати на ноги. Насуада затіяла справу з мереживом і довела мені те, що можна отримувати некепські прибутки навіть під час війни.

— О так, — закивала головою Гелена. — Це добрий час для торговця.

— Минулої ночі під час вечері Насуада сказала мені, що в гномів нібито закінчується медовуха, і в них є достатня кількість грошей, аби купити стільки барилець, скільки їм заманеться, навіть якщо ціна буде в тисячу разів вища за ту, що вони сплачували до початку війни. Я тільки натякнув, а ви вже самі вирішуйте, як і з ким вам торгувати.

І щойно Ерагон вимовив останнє слово, як Гелена кинулась до нього, щоб обняти. Утім вона швидко зніяковіла й відступила на кілька кроків назад.

— Дякую тобі, Ерагоне! Дуже дякую! — сказала жінка, піднісши золоту кульку поближче до очей. — Я знаю, що з нею робити, і в мене неодмінно все вийде. Завдяки цьому золоту я матиму ще більший статок, ніж мій батько. — Жінка примружила очі й стисла кульку в кулаці. — І можеш мені повірити — все буде саме так, як я сказала. Я впораюсь!

— Я дуже сподіватимусь на те, що ви досягнете успіху й ваш успіх піде на користь не тільки вам, а й нашій спільній справі, — вклонившись, відповів їй Ерагон.

Жінка присіла в реверансі, й Ерагон помітив, як у неї на шиї випнулись жилки. Витримавши невеличку паузу, вона ледь помітно кивнула головою й мовила:

— Ти дуже щедрий, Убивце Тіні. Я ще раз красно дякую тобі.

— Я теж, — пробуркотів Джоуд, зводячись із ліжка. — Не думаю, що ми заслуговуємо на це… — Гелена кинула на нього сердитий погляд, та він не звернув на неї уваги, — але ми все одно дуже раді.

Хвильку помовчавши, Ерагон посміхнувся.