Джордж Мартин - Принцеса і королева, або Чорні та Зелені

— Нумо ж зберемо велику раду вельмож королівств, як за давніх часів збирав Старий Король, — закликала королева-удовиця, — і викладемо справу про спадкоємність престолу перед князями держави.

Але королева Раеніра зневажливо пирхнула на її слова.

— Ми обидві знаємо, яким буде вирок тієї ради!

І у відповідь дала своїй мачусі вибір: або схилитися перед її владою, або згоріти у вогні.

Королева Алісента схилила голову, визнаючи поразку, передала переможниці ключі від замку і наказала своїм лицарям та стражникам скласти зброю.

— Місто тепер ваше, принцесо, — мовила вона, за переказами очевидців, — та недовго вам судилося його тримати. Хай миші шкребуть, поки кіт гуляє. Скоро мій син Аемонд повернеться серед вогню та крові.

Справді, Раенірі було ще зарано святкувати остаточну перемогу. Хоча її люди знайшли зачинену в опочивальні дружину короля-суперника — навіжену королеву Гелаену… та коли вибили двері покоїв самого короля, то здибали там лише «ліжко — порожнє, і нічний горщик — повний». Король Аегон II зник, а так само і його діти — шестирічна принцеса Джаяхаера і дворічний принц Маелор. З ними втекли лицарі Королегвардії Віліс Пагір та Рікард Терен. Навіть сама королева-удовиця не відала, куди вони могли податися, а Лютор Довгаль божився, що жоден з них не минав міських брам.

Утім, ніхто з утікачів не зміг би забрати з собою Залізний Трон, а королева Раеніра не бажала навіть лягти спати, доки не оголосить батьківський престол своїм. Тому в престольній палаті запалили смолоскипи, королева зійшла нагору залізними сходами і всілася на тому місці, де перед нею сидів король Візерис, а раніше — Старий Король, а за давніших часів — Маегор, Аеніс та Аегон Дракон. Сувора обличчям, у лицарському обладунку, вона сиділа високо і нерухомо, поки поперед неї приводили усіх чоловіків та жінок з Червоного Дитинця, примушували їх ставати на коліна, благати про милість і присягати життям, зброєю та честю на вірність новій володарці.

Цей нічний обхід тривав аж до світанку і не скінчився після нього. Нарешті Раеніра Таргарієн підвелася з місця і спустилася додолу. Ось що написано про ту мить: «Коли її ясновельможний чоловік, принц Даемон, виводив королеву з палати, на ногах та лівій долоні її милості усі помітили криваві порізи. Краплі крові падали на підлогу там, де вона ступала, і мудрі люди перезиралися, та ніхто не наважувався уголос мовити правду: Залізний Трон не прийняв нової королеви, а відтак правити їй на ньому лишалося недовго.»

Поки у столиці чинилася така веремія, принц Аемонд разом з паном Крістоном Колієм просувався крізь річковий край. За дев’ятнадцять діб походу вони досягли Гаренголу… і побачили, що брама замку стоїть відчинена, а принц Даемон зник разом з усіма людьми.

Принц Аемонд тримав Вхагар при собі у головній валці війська впродовж усього походу, бо вважав, що його дядько може спробувати напасти верхи на Караксесі. А коли нарешті дістався Гаренголу — на день пізніше за Колія — то на радощах тієї самої ночі відсвяткував велику перемогу: мовляв, Даемон та його «річковий набрід» утік, боячись відчути на собі його, Аемондів, гнів. Не диво, що коли принца досягла звістка про падіння Король-Берега, він відчув себе тричі дурнем, і од страшної його люті люди ховалися хто куди.

На захід від Гаренголу в річковому краї тривала війна. Туди поволі сунуло шляхом ланістерівське військо, яке його воєвода, старий князь Листобрід, з-за своєї хвороби змусив мало не топтатися на місці. Коли ж ланістерівці нарешті дісталися західного берега Божого Ока, то побачили, що на них там вже чекає чимала ворожа рать. То Родек Руїна зі своїми «Зимововками» з’єднався з Поростом Фреєм, князем Переїзду, та Рудим Роббом Водограєм, відомим як Лучник з Крукоберігу. Північан було дві тисячі, Фрей очолював дві сотні лицарів та втричі більше піхоти, а Водограй привів у битву три сотні стрільців з лука. Та не встиг князь Листобрід ще й спинитися, щоб стати проти них до бою, як на півдні з’явився новий ворог — то Довголист Леворіз та різнобарвна зграя вцілілих після попередніх битв вояків з’єдналися з панами Гончаком, Опокоєм та Перином.

Затиснутий між двома ворогами, Листобрід вагався виступити проти котрогось із них — з остраху, що інший вдарить у спину. Натомість він поставив військо спиною до озера, обкопався і вислав круків до принца Аемонда у Гаренголі, благаючи про допомогу. З тузінь птахів злетіло у небо, але жоден принца не досяг — Рудий Робб Водограй, що вважався кращим лучником на Вестеросі, збив усіх у польоті.