Джордж Мартин - Принцеса і королева, або Чорні та Зелені

Високо над стольним містом Вестеросу королева та її чоловік-принц зустрілися у повітрі й закружляли над Аегоновим пагорбом. Від їхньої з’яви вулиці міста охопив жах — міщани усвідомили, що нарешті почалася та сама навала, якої вони так довго чекали і жахалися. Принц Аемонд і пан Крістон оголили оборону Король-Берега, коли пішли відбирати Гаренгол… а Бий-Родичів ще й забрав Вхагар, найстрашніше з чудовиськ, залишивши супроти драконів королеви тільки Вогнемрію та жменьку недорослих драконят. На молодих драконах доти ще ніхто не їздив, а вершниця Вогнемрії, королева Гелаена, була зламана розпачем. Отже, перед лицем нападу місто лишилося без жодного вогнедишного захисника.

Тисячі міщан вихлюпнули хвилею з міських брам, тягнучи на спині власних дітей та земне майно в пошуках безпечного прихистку в навколишніх полях, лісах або селах. Інші копали під своїми хатами темні й вогкі схрони, де сподівалися пересидіти, коли місто запалає. У Блошиному Подолі почалися погроми. Коли люд забачив вітрила Морського Змія у затоці на схід від Король-Берега і зрозумів, що кораблі пливуть до гирла річки, то у місті почали калатати усі дзвони, а вулиці затопила юрба, яка грабувала і плюндрувала все, що бачила. Кількадесят людей загинуло, доки золотокирейникам вдалося відновити спокій.

Оскільки Намісник на Державі та Правиця Короля були відсутні, а сам король Аегон — обпечений, прикутий до ліжка і загублений у маковому сновидді, про оборону міста довелося дбати його матері, королеві-удовиці. Королева Алісента не злякалася виклику, зачинила брами замку та міста, виставила золотокирейників на мури і послала найшвидших вершників відшукати принца Аемонда та повернути його назад. Водночас вона наказала великому маестрові Орвилу вислати круків «до вірного нам панства» і закликати з’явитися на захист їхнього законного короля. Та коли Орвил заспішив до своїх покоїв, там на нього вже чекали четверо золотокирейників. Один заткнув йому рота, а інші побили, зв’язали та наділи на голову торбу. Відтак великого маестра потягли та кинули до одного з глухих, темних кам’яних мішків у підземеллі.

Вершники королеви Алісенти змогли дістатися хіба що до брам, де інші золотокирейники також схопили їх одного за одним. Сімох сотників, що обороняли сім брам і були обрані для служби за вірність королю Аегону, без відома її милості вбили або кинули до в’язниці тієї самої миті, коли Караксес з’явився у небі над Червоним Дитинцем… бо у лавах міської варти ще й доти любили Даемона Таргарієна, який свого часу очолював золотокирейників.

Брат королеви, пан Гвейн Вишестраж, заступник тисяцького при золотих киреях, заспішив до стайні, щоб здійняти тривогу. Але його схопили, знезброїли та притягли до самого тисяцького — Лютора Довгаля. Коли Вишестраж гнівно звинуватив його у перевертництві, пан Лютор лише засміявся.

— На наших плечах сяє золото, яке дав нам Даемон, — відповів він. — Як не крутися, як не перевертайся, а воно золотом і лишиться.

З цими словами він увігнав меча у живіт панові Гвейну, а тоді наказав відчинити брами міста перед вояками, що поспішали на берег з кораблів Морського Змія.

Хвалені мури Король-Берега не врятували місто — воно впало менше ніж за день. Хіба що коло Річкової брами стався відчайдушний і кривавий бій, де тринадцятеро вишестражівських лицарів та близько ста щитників відігнали золотокирейників і протрималися мало не вісім годин супроти навали одночасно ззовні та зсередини міста. Проте їхня звитяга виявилася марною, бо крізь інші шість брам вояки Раеніри вливалися до міста без найменших перешкод. Королевині дракони, що маяли у небі, позбавили спротив усякої сили; нечисленні вірні піддані короля Аегона поховалися, втекли або здалися на милість переможців.

І ось один за одним дракони спустилися з неба. Вівцекрад сів на вершині пагорба Візеньї, Срібнокрилка та Вермітор — на пагорбі Раеніс, коло Драконосхрону. Принц Даемон облетів колом башти Червоного Дитинця, перш ніж посадити Караксеса у зовнішньому дворищі. І лише тоді, коли принц упевнився, що захисники не спричинять їм жодної шкоди, він подав знак дружині-королеві спускатися верхи на Сиракс. Аддам Веларіон лишився нагорі — літав на Серпанку понад міськими мурами, попереджаючи биттям широких шкірястих крил усіх унизу, що будь-який опір буде стрінуто вогнем з неба.

Побачивши, що опиратися безглуздо, королева-удовиця Алісента вийшла з Маегорового Острогу разом з батьком, паном Отто Вишестражем, а також паном Тайланом Ланістером і князем Яспером Вильдом, Залізним Берлом. (Князя Лариса Моца з ними не було. Коронний шепотинник якимось дивом примудрився зникнути.) Королева Алісента спробувала була розпочати перемовини зі своєю пасербицею.