Дмитро Кузьменко - Аеніль

— Лідером нашого Клану може бути лише ронеєць. У мені немає й краплі крові вашого народу. Я дуже ціную довіру, але ніколи не погоджуся на це. Я надто вірна Клану, щоби порушувати його правила. Не потрібно нічого змінювати. Я підтримаю лише вашу кандидатуру.

Жінка пояснювала неохоче й немов нерозумному учню. Їй була неприємна ця розмова. Чоловік вдавав, що не помічає її інтонації. Він продовжив:

— Це смішно, я простий алхімік, мені ніколи не стати магом. А ти вже досягла цього рівня. Тобі необхідний лише дозвіл використовувати більше сили й щоб вони не могли встановлювати нагляд. Якщо тебе так сильно турбують формальності, то ти можеш бути й неофіційним лідером. Таке вже траплялось — посада голови Клану визнається почесною, а всім керує його перший радник.

На обличчі Ірене з’явилося вагання. Вона довго шукала, як відповісти, не заперечивши свої попередні слова:

— Якщо ви станете головою, я виконуватиму будь-які ваші накази.

Майстер Елітіс знов усміхнувся. Потім посерйознішав і сказав:

— Мій брат входить до Президії Синедріону. Я збираюся поговорити з ним, щоб він нарешті висунув твоє питання на обговорення. Цьогорічний склад Президії якнайкращий.

— У майстра Георгіса Елітіса і так багато проблем. Може, не варто турбувати його зараз? Він уже зробив для нас дуже багато.

— Іншого шансу може не бути. Надіюсь, що це вдасться, хоч він уже давно мені не довіряє. Це через мене у нього погіршилась репутація. Наступного року він може втратити місце в Президії, навряд чи йому допоможуть еоли. Тобі необхідно бути особливо обачною цього тижня. Припини свої експерименти.

— Про них нікому не відомо, крім вас. Ці досліди необхідно проводити регулярно за спеціальним графіком, інакше результату не буде, або він буде дуже поганий. Проте я зроблю все, що у моїх силах.

Чоловік кивнув, а потім відірвав погляд від каміна, де з минулої зими не палав вогонь, і перевів його на жінку. Він пильно оглянув її і сказав:

— Сідай. Чому ти стоїш?

Він помітив, що вона ховає руки за спиною. Його очі звузилися.

Ірене переступила з ноги на ногу, глянула на крісло й сіла. Вона трималася так, що з рукавів мантії виглядали лише кінчики пальців. Майстер Елітіс уважно дивився на її руки. Він бачив, що вони тремтять. Ірене довго мовчала, але нарешті сказала:

— Нічого страшного. Це лише Факели.

— Мої Факели? — чоловік підняв здивований погляд на жінку.

— Так. Вони чомусь обпекли мене, — неохоче пояснила вона.

Майстер задумався, потім різко піднявся й підійшов до жінки. Він схилився й підняв одну з її рук. Лише стиснуті зуби й тремтіння виказували Іренин біль, обличчя залишалося незворушним.

Майстер уважно розглянув долоню у світлі смолоскипа. Шкіра почервоніла й подекуди узялася пухирцями — це був серйозний опік.

— Мабуть, це через час. Вони розраховані на прохід опівночі, — невпевнено сказав він. — Тобі необхідно зняти біль.

Він поклав свою руку на її, але Ірене не дала йому вимовити закляття. Вона прибрала руку й промовила:

— Не треба. Невдовзі біль мине сам. Не можна знімати його так. Треба спершу дізнатися, чому це сталося. Я вже проходила там після півночі, але таке трапилося вперше.

Чоловік був вимушений погодитися. Він повернувся у своє крісло.

— Вони обпікають лише простих людей та учнів.

— І тих, хто не входить у Клан?

— Ні, я вирішив, що це буде підозріло… А чому ти запитуєш?

— Я боюсь… що зробила деякі речі, які можуть виключити мене з Клану. Боюсь, що я надто сильно заглиблююсь у Темряву.

Чоловік пильно дивився їй у вічі. Вона не ховала погляд. У очах жінки було видно тривогу.

— Це через ті досліди? Я попереджав тебе, що до добра це не доведе. Воно й починалось погано.

— Такі закляття завжди починаються погано. Вони надто складні, щоб опанувати їх з першого разу. Я не знала, що можу контролювати лише дівчат, тому вийшов провал із тим хлопцем. Мені жаль його, я не бажала йому нічого поганого.

— А нещодавній випадок з дівчиною? Ми й досі тримаємо її у себе. Що ти з нею зробила? Твої пояснення Клану були недостатні, тобі повірили лише завдяки довірі до тебе майстра Стесагора. Але я не хочу про це говорити, давай перейдемо до справи…

Цього разу вже жінка не послухала його:

— Я сама не знаю, що з нею сталося. Я не хотіла пояснювати, бо це викликало б ще більше підозр. Можливо, я контролювала її надто довго. Якби ви дозволили мені побачити дівчинку, я б спробувала їй допомогти. — Жінка нахилилася вперед, немов намагалася привернути більше уваги майстра. — Ви повинні зрозуміти, що я боюся. Я не наважуюся довірити це навіть майстру Стесагору. Я відчуваю, що закляття якісь неправильні. Цей контроль лякає мене, але я вже не можу утриматися від цього. Необхідно довести досліди до кінця, бо буде ще гірше. І вони приваблюють. Це немов інший світ. Відчуття повної влади над ученицями, а на заняттях вони навіть не підозрюють, що сталося з ними попередньої ночі. Але я боюся цього. Я боюся, що не лише я контролюю їх, боюся, що там є ще щось. Це темні чари, вони надто небезпечні. Я не знаю, як довго я буду достатньо захищеною і контролюватиму саму себе, аби не зробити чогось… Я боюся, що Темрява поглине мене. Я хочу, щоб ви допомогли мені позбутися цього.