Анджей Сапковський - Останнє бажання

Вони наблизилися до шинку повільно, прислухаючись на кожному кроці.

— Хай столяр теше труни, — мовив Крепп. — Скажіть йому…

— Тихо, — перебив Ердиль. — Я щось чув. Що то було, Хіреадане?

Ельф відкинув волосся з гостроверхого вуха, схилив голову.

— Я не впевнений… Підійдімо ближче.

— Єнніфер жива, — раптом сказав Горицвіт, напружуючи свій музичний слух. — Я чув, як вона застогнала. О, знову!

— Ага, — підтвердив Ердиль. — Я теж чув. Застогнала. Певне, жахливо страждає, кажу вам. Хіреадане, куди? Вважай!

Ельф відсахнувся від розбитого вікна, крізь яке обережно заглянув.

— Ходімо звідси, — мовив коротко. — Не заважаймо їм.

— То вони живі обоє? Хіреадане? Що вони там роблять?

— Ходімо звідси, — повторив ельф. — Залишмо їх на деякий час самих. Хай там зостануться — вона, він і його останнє бажання. Зачекаймо в якійсь корчмі, мине трохи часу і вони до нас приєднаються. Обоє.

— Що вони там роблять? — зацікавився Горицвіт. — Скажи ж уже, до біса!

Ельф посміхнувся. Дуже, дуже сумно.

— Я не люблю урочистих слів, — мовив. — А іншими цього не висловиш.

На поляні стояв Фальвік при повному озброєнні, без шолома, в перекинутому на плече кармазиновому орденському плащі. Біля нього, схрестивши руки на грудях, стояв кремезний бородатий краснолюд у білій шубі, кольчузі та мисюрці [32] Мисюрка — тип бойового шолома, що складається з навершя у вигляді опуклої верхньої пластини та кольчужної відлоги чи бармиці. Назва походить від арабської назви Єгипту — Миср. зі залізних кілець. Тальє, без обладунку, лишень у короткому стьобаному плащі, повільно прогулювався, час від часу вимахуючи оголеним мечем.

Відьми́н роззирнувся, стримуючи коня. Довкола поблискували напівпанцирі та пласкі шишаки озброєних списами солдат, які оточували галявину.

— Щоб ти здох, — буркнув Геральт. — Можна було сподіватися.

Горицвіт повернув коня, тихо вилаявся на вигляд списоносців, які перекрили їм відхід.

— Що відбувається, Геральте?

— Нічого. Тримай рот на замку і не втручайся. Я спробую якось з цього виплутатися.

— Я питаю, що відбувається? Знову авантюра?

— Заткнися.

— Таки дурню ми надумали, аби їхати до міста, — простогнав трубадур, глипаючи в бік недалеких, помітних над лісом веж храму. — Треба було сидіти у Неннеке і носа за мури не витикати.

— Заткнися, кажу. Побачиш, хутко все з’ясується.

— Щось не схоже.

Горицвіт мав рацію. Було не схоже. Тальє, вимахуючи оголеним мечем, далі прогулювався, не дивлячись у їхній бік. Солдати, спершись на списах, спостерігали понуро і байдуже, з мінами професіоналів, у яких убивання не викликає інтенсивного викиду адреналіну.

Вони зсіли з коней. Фальвік та краснолюд повільно підійшли.

— Ви образили шляхетного Тальє, відьми́не, — промовив граф без жодних уступів чи форм чемності. — А Тальє, як, певен я, пам’ятаєте, рукавицю вам кинув. На святинному терені не годилося потикатися [33] Потикатися — запозичення із старопольської мови, означає більш-менш «викликати на двобій, битися на двобої». з вами, отож почекали ми, щоб ви з-за спідниці жеркині вихилились. Тальє чекає. Ви зобов’язані битися.

— Зобов’язані?

— Зобов’язані.

— А не вважаєте, пане Фальвіку, — криво посміхнувся Геральт, — що шляхетний Тальє надто високу честь мені виявляє? Я ніколи не був пасований на лицаря, а що стосовно народження, то про його обставини ліпше й не згадувати. Боюся, що я недостойний того, щоб… Горицвіте, як про це кажуть?

— Неспроможний уділяти сатисфакцію і стикатися у герці, — продекламував поет. — Лицарський кодекс твердить…

— Капітул ордену керується власним кодексом, — урвав Фальвік. — Коли б це ви лицаря ордену визвали, то він управі був би дати вам сатисфакцію чи ж не дати оної, як забажає. Але є інакше, лицар вас визиває, а тим самим до своєї гідності підносить, звісно ж, лише на час необхідний, аби зневагу змити. А ви не можете відмовитись. Відмова прийняття гідності учинила б вас негідним.

— Але ж логіка, — прокоментував Горицвіт, скорчивши мавпячу гримасу. — Я так бачу, на філософії вчилися, пане лицарю.

— Не втручайся, — Геральт підняв голову, глянув Фальвікові у вічі. — Договорюйте, лицарю. Я хотів би знати, до чого ви хилите. Що станеться, якщо я виявлюся… негідним.

— Що станеться? — Фальвік викривив губи у злобній посмішці. — А те, що накажу повістити тебе на галузці, ти, живолупе.