Макс Кідрук - Жорстоке небо

— Тоді воруши поршнями, йолопе, у нас критична ситуація!! — проричав Паск’єр.

Крик подіяв.

На ходу натягуючи формену куртку, Ноель спустився з рампи і дістався велетенського норвезького снігоочисника «RS 400»; машина важила 12 тонн, майже як три слони. Француз пересувався швидко, але все ще діяв механічно, немов сонна муха, не розуміючи сенсу своїх рухів. Забравшись до кабіни колосального «Øveraasen», він сів за кермо і крутонув ключ запалення. Дизельний двигун «Mercedes Benz Arctos», на колісній базі якого працював снігоочисник, обізвався вмить. Запрацював обігрівач, напомповуючи кабіну гарячим повітрям. Ще за півхвилини грізна машинерія, ощирившись підсвіченим фарами сталевим грейдером, неквапно виповзла з ангара.

І тільки тоді до Ноеля дійшов зміст начальникових слів: «У нас критична ситуація!» Перед ковшем простягалось широченне снігове поле, лиш де-не-де поцятковане маркерами доріжок для маневрування та розмитими плямами на місці габаритних ламп (їхнє світло ледь пробивалось крізь замети). У цей час у повітрі творилось щось неймовірне. Сніг більше не падав. Здавалося, що він пер звідусіль — згори, знизу, зліва, справа. За лічені секунди сніг обгорнув довжелезний снігоочисник липкою сніжною шубою. Ноель озирнувся через плече. Вивіску «MAINTENANCE & BASE FACILITIES» над в’їздом до ангара вщент засипало снігом.

Будь-якого іншого дня француз, напевно, лайнувся б, висловлюючи своє враження від побаченого. Або хоча б присвиснув. Але не сьогодні. Ноель Леґрас обвів аеропорт тьмяним поглядом і… промовчав. Почервонілі від утоми очі нагадували олов’яні протези, вставлені в порожні очниці: майже не рухались. Прогріта атмосфера кабіни породжувала асоціації з гнилим повітрям у кімнаті для відпочинку, і Ноель згадав Свєтлану. Русява голівка дівчини виступила на перший план. Жук заворушився, кромсаючи гострими лапками й так пошматований ревнощами мозок. «Свєта… Свєта… Свєта… Свєтлана…»

Француз повернув кермо ліворуч, на автоматі спрямувавши снігоочисник до виїзду на доріжку J. Посеред доріжки, схаменувшись, він опустив ківш і підвісну щітку, що оберталась із максимальною швидкістю 720 об/хв; відтепер «Øveraasen» лишав за собою шестиметрову смугу чистого асфальту.

Через погану видимість й одурманливі думки про віроломну слов’янку Ноель проґавив виїзд на Браво — магістральну руліжну доріжку, що простяглась паралельно смузі 04L-22R уздовж усього аеропорту. Він вихопив із заметілі жовте світлове табло, яке попереджувало про перехрестя, тільки тоді, коли половина ковша вже висунулась на доріжку Браво. Заскрипіли гальма, важко пирхнув компресор. «Øveraasen» спинився.

Сигнальне табло складалося з трьох секцій. Крайні ліва та права секції були призначені для позначення виїздів на Браво; у центральній секції — вміщено стрілку-вказівник на верхній правий кут секції і підпис «SP» — виїзд на доріжку Сьєрра-Папа. Половину центральної й усю праву секції повністю заліпило снігом.

Леґрас роззирнувся. Далеко позаду аеропортовий тягач буксирував літак «Airbus A319» компанії «Air Berlin» назад до термінала. Попереду нікого не було. Ноель спробував згадати, що наказував начальник. Куди їхати? Яку смугу розчищати? Думки плутались, образ Свєтлани, що стовбичив перед очима, заважав сконцентруватися.

Нічого путнього не пригадавши, хлопець зрештою зробив якраз те, що було потрібно, — вийшов на зв’язок із центром управління польотами:

— Диспетчерська… це… е… «Øveraasen RS 400». Я на перетині Джульєтт і Браво. Чекаю ваших розпоряджень.

— …«Континенталь» 1419, курс 340, знижуйтесь 400. Ваша смуга — 22L.

— Диспетчерська, вас зрозумів — 22L, — літак трясло так сильно, що голос другого пілота химерно вібрував.

До моменту, поки «Аронов ААРОН 44» не розпочав зниження над аеропортом Париж-Північ, пророцтво Радислава не збувалося: політ минав гладко, помітної турбулентності не було. Торсати по-справжньому почало тоді, коли авіалайнер опустився до висоти трьох тисяч метрів і занурився в буран. Снігові хмари зашурхотіли шматочками криги по фюзеляжу. Що більше «ААРОН 44» знижувався, то лютішими ставали турбулентні вихори. Кілька разів літак струшувало з такою силою, що пілотів повикидало б із крісел, якби не застебнуті ремені, котрі притискали їх до сидінь. Вітер скаженів, завиваючи гучніше навіть за гудіння двигунів.

Атмосфера в кабіні пілотів була напруженою. Ротко більше не жартував. Ще гірше почувались пасажири в салоні. Атмосферні збурення раз по раз намагались завалити літак то на один, то на інший бік. Закручене вихорами повітря розверзалось, вислизало з-під крил, то кидаючи лайнер у ями, то підхоплюючи його на кількадесят метрів угору. Втім, поки що автопілот справлявся, щоразу повертаючи «ААРОНа» на запрограмований курс.