Макс Кідрук - Жорстоке небо

По-друге, «Жорстоке небо» — це мій перший роман, де стрижневою постаттю є не головний герой, а… головна героїня. Мабуть, це пов’язано з тим, що попередні трилери були надміру «пацанячими» з відверто другорядними жіночими постатями. На відміну від «Бота» і «Твердині» я задумував «Жорстоке небо» як роман «для всіх». Я витратив достобіса багато часу, проробляючи характер Діани Столяр, дістаючи всіх знайомих дівчат 28-річного віку запитаннями штибу «а це реально?», «а ти б так зробила?», безсоромно «тягнучи» в сюжет підглянуті у їхньому гардеробі елементи одягу, почуті вислови і помічені звички. Те ж саме з дітлахами — Данею й Артемом. Хоча з малюками було легше: я не переймався реалістичністю, оскільки більшість епізодів із Данькою я списав зі свого похресника, ім’я якого — Данило. Наскільки він вийшов «живим» і рельєфним — то вже не мені судити.

По-третє, «Жорстоке небо» — мій найбільш реалістичний роман. Концепція «роману для всіх» вимагала відмовитись від містики та наукової фантастики, якими задля гостроти сюжету зловживають деякі західні автори, і більш ретельно пропрацювати сюжет. Непросто втримувати напруження, маючи на руках обмежений набір банально-житейських драматичних засобів, розуміючи, що ти не можеш запустити в сюжет малюків із закривавленими очима чи безтілесну димоподібну примару, яка вилазить з багатокілометрового отвору в землі і готова надерти задницю всім без розбору героям роману. Але, мабуть, результат того вартий.

Кілька слів стосовно реалістичності/реальності самої катастрофи.

Чи можливою є ситуація, що коли-небудь французька авіакомпанія закупить літаки українського виробництва?.. Про це можна довго дискутувати, але якщо міцно заплющити очі і схрестити пальці, то можна уявити мрійливу відповідь: так, це можливо. Я не стверджую, що колись це реально відбудеться, але не бачу причин, які б категорично унеможливлювали гіпотетичну угоду між невеликою французькою авіакомпанією й українським виробником. Умови, за яких таке (ймовірно) станеться, я детально описав на початку книги.

Чи реально, щоб літаком європейської компанії керував пілот з України? Насправді чимало українських пілотів уже працюють у Європі. Причина — вибухоподібний розвиток європейського ринку авіаперевезень. Для прикладу, візьмемо британську лоукост-компанію «easyJet», чий флот на сьогодні складається із сотні літаків «Airbus A320» і кількох «Airbus A319». Протягом 2013 року чистий дохід «easyJet» становив 4 мільярди фунтів стерлінгів. Підкреслю: це не оборот за рік і не загальна виручка, а чистий прибуток з вирахуванням усіх поточних витрат. Що це означає для ринку? Всього за рік «easyJet» накопичив колосальні кошти для розвитку, для розширення мережі маршрутів. Британський перевізник уже замовив у концерну «S.A.S. Airbus» 100 (сто!) нових лайнерів А320, ініціював добудову нових смуг і терміналів у малих аеропортах, які використовують лоукост-компанії, та почав набирати персонал: техніків, заправників, стюардес, менеджерів і… пілотів. Отут виникла проблема. Льотчиків не можна набрати просто з вулиці. Якщо п’ять років тому керівництво «easyJet» планувало не стовідсотковий, а лише, припустимо, п’ятдесятивідсотковий приріст, то це означає, що авіаційні школи підготували пілотів лише для 50 нових літаків. Якщо стюардесу після нетривалих кількатижневих курсів можна відрядити на рейс і вона успішно виконуватиме свої обов’язки, то з пілотами так не вийде. Пілотів потрібно «виховувати». А компаній, таких як «easyJet», у Євросоюзі не один десяток: «Ryanair», «WizzAir», «BerlinAir» тощо.

На відміну від Європи ринок авіаперевезень у країнах СНД розвивається повільніше (якщо розвивається взагалі…). Після колапсу Радянського Союзу чимало пілотів залишились без роботи, і саме їх, після перекваліфікації, наймають європейські авіаперевізники, що динамічно розвиваються. Хорошим прикладом є швейцарська компанія «CrossAir», половину лайнерів якої пілотують льотчики зі Східної Європи (Молдови, Білорусі й України).

Чи справді шофер, який не перший день працює на летовищі, міг переплутати смуги? Однозначно так! Загалом, продумуючи подробиці катастрофи літака «Аронов ААРОН 44», я осмислював послідовність розгортання подій під час двох реальних авіакатастроф: рейсу 006 компанії «Singapore Airlines» і рейсу 38 компанії «British Airways». 31 жовтня 2000 року о 23:17 пілот широкофюзеляжного «Boeing 747-400» переплутав смуги аеропорту Чанґ Кай-Шек (нині міжнародний аеропорт Таоюань на Тайвані) і почав розганятись по закритій на ремонт смузі, у кінці якої стояли будівельні машини та обладнання. У результаті зіткнення загинуло 83 зі 179 пасажирів і членів екіпажу сінгапурського авіалайнера. Причини катастрофи: груба помилка пілотів і погана видимість через тайфун, що насувався на Тайвань. Я справедливо розсудив: якщо досвідчений пілот, який вилітає зі знайомого аеропорту, примудрився з двох паралельних обрати неправильну смугу, то що казати про простого водія снігоочисника.