Артур Кларк - 2061. Третя одіссея

На жаль, автентичного візуального матеріалу для ілюстрації розповіді виявилося дуже мало, тому організаторові презентації довелося значною мірою покладатися на спецефекти та на відтворення подій за допомогою знімків, зроблених пізніше «далекобійною» космічною фоторозвідкою. Під час свого короткого перебування на крижаній поверхні Європи екіпаж «Цяня» був надто зайнятий, щоб знімати телевізійні документальні фільми чи навіть просто поставити автономну камеру.

Однак і самих лише слів, сказаних у ті хвилини, виявилося цілком досить, щоб передати весь драматизм тієї найпершої висадки людини на одному із супутників Юпітера. Радіокоментар, переданий Гейвудом Флойдом з борту «Леонова», який саме наближався до Юпітера, чудово відтворив побачене ним, а безліч архівних знімків Європи доречно проілюстрували його слова:

«Цієї самої миті я дивлюся на неї [на Європу] у найпотужніший з корабельних телескопів: при такому збільшенні вона вдесятеро перевищує за величиною наш Місяць, коли ви споглядаєте його простим оком. І це прямо-таки фантастичне видовище!

Загалом її поверхня рожева й усіяна брунатними плямами. Вона помережена тонкими лініями, які химерно закручуються та переплітаються в усіх напрямках. Фактично це дуже схоже на малюнок у якомусь медичному підручнику, де зображено схему розташування вен та артерій.

Деякі з цих структур мають завдовжки сотні чи навіть тисячі кілометрів і схожі швидше на ті ілюзорні канали, які Персівал Ловелл та інші астрономи початку XX століття нібито бачили на Марсі.

Але канали Європи – не ілюзія, хоча, звісно ж, вони і не творіння чиїхось рук. Ба більше, вони дійсно містять у собі воду або принаймні лід, бо цей супутник майже повністю вкритий океаном, у середньому кілометрів на п’ятдесят завглибшки.

А що Європа так далеко від Сонця, то температура на її поверхні надзвичайно низька: близько ста п’ятдесяти градусів нижче від нуля. Тому хтось міг би навіть припустити, що її єдиний океан – це суцільна брила льоду.

Утім, як не дивно, це не так, бо всередині самої Європи діють припливні сили, які постійно виробляють значне тепло, – це ті самі сили, які періодично збуджують і велетенські вулкани на сусідній Іо [16] Іо – один із чотирьох найбільших супутників Юпітера. .

Тож і виходить, що лід постійно тане, ламається та знову замерзає, утворюючи тріщини й розводдя, як це відбувається із шаром плавучої криги в наших власних полярних регіонах. І ось саме зараз я дивлюся на це складне, ажурне плетиво тріщин. Більшість із них темні й дуже давні на вигляд – можливо, їм мільйони років. Але деякі з них майже бездоганно білі. Це зовсім нові тріщини, які з’явилися недавно, і льодова кірка на них завтовшки лише кілька сантиметрів.

“Цянь” приземлився просто обік одної такої білої борозни – півтори тисячі кілометрів завдовжки, – яку охрестили Великим Каналом. Очевидно, китайці мають намір заповнити водою свої паливні баки, після чого полетять далі досліджувати супутники Юпітера, а потім повернуться на Землю. Це може бути непростим завданням, але вони, напевне, дуже ретельно заздалегідь вивчили місце посадки, тож мусять знати, що роблять.

Тепер зрозуміло, чому вони пішли на такий ризик і чому заявляють свої права на Європу. Як місце дозаправляння вона може стати ключем до всієї Сонячної системи…»

«Та не так сталося, як гадалося», – подумав сер Лоренс, відкинувшись назад і напівлежачи у своєму розкішному кріслі дивлячись на вкритий борознами та плямами диск, який цілковито заповнив собою штучне небо планетарію. Із причин, що досі залишалися таємницею, океани Європи все ще були для людства недоступні. І не тільки недоступні, а й невидимі: Юпітер став тепер сонцем, обидва його внутрішні супутники вкутували хмари зі щільної пари, що утворилася від нагрівання їхніх поверхонь та надр теплом нової зірки. Лоренс бачив Європу на небі планетарію такою, якою та була 2010 року, – зовсім не такою, якою вона була насправді тепер.

Хай тоді, у 2010-му, коли був іще хлопцем, щоправда, не таким уже й маленьким, він усе одно й досі пам’ятав гордість, яку відчув тієї миті, коли дізнався, що його земляки, хоч як сильно й засуджував їхні політичні переконання, збираються першими висадитися на незайману планету.

Звісно, жодної камери, яка записувала б ту посадку, у той час там не було, але реконструкцію виконано на «відмінно». Лоренсові дуже реальними здалися ті кадри, де приречений на недобру долю космічний корабель спускається в повній тиші з чорного, як смола, неба на суцільно обледенілу Європу та завмирає біля брудно-білої смуги не так давно замерзлої води, яку астрономи найменували Великим Каналом.