Френк Герберт - Єретики Дюни

Вона не відсахнулася від гарячого дихання черва. Пісок під страховиськом скрипів, але вона наче й не чула цього.

– Відповідай мені! – наказала Шіана.

Черв не видав ані звуку, але Шіана, здавалося, прислухалася, схиливши голову вбік.

– Тоді повертайся, звідки прийшов, – промовила Шіана. Змахнула рукою, проганяючи черва.

Черв слухняно позадкував і повернувся під пісок.

Дні йшли за днями, священники сперечалися про цю незвичайну зустріч, а Сестринство радісно за ними шпигувало. Шіану не можна було розпитувати, інакше вона б довідалася, що її підслуховували. Як і раніше, вона уникала розмов про свої відвідини пустелі.

Стірос продовжував своє лукаве підбурювання. Результат був точнісінько таким, як і сподівалося Сестринство. Час від часу, прокинувшись, Шіана без жодного попередження заявляла: «Сьогодні я рушаю до пустелі».

Інколи вона використовувала гупало, інколи кликала черва танцем. На далеких пісках, недоступних погляду мешканців Кіна чи іншого заселеного місця, черви приходили до неї. Шіана самотньо стояла перед червом і розмовляла з ним, а інші слухали. По дорозі до Капітули записи цих розмов потрапляли в руки Тамелейн, у неї вже була ціла їхня збірка, чарівна, на її думку.

– Я мала б тебе ненавидіти!

Яке сум’яття викликали ці слова серед священників! Туек забажав відкритої дискусії: «Чи повинні ми всі ненавидіти Розділеного Бога, водночас люблячи Його?»

Стірос насилу відмовив його від цього наміру, аргументуючи тим, що бажання Бога не висловлено ясно.

– Дозволиш мені знову поїздити на тобі? – спитала Шіана одного зі своїх гігантських гостей.

Коли вона наблизилася, черв відступив і не дозволив їй вибратися на себе.

Іншого разу вона спитала:

– Мені варто зостатися зі священниками?

Цей конкретний черв виявився ціллю багатьох питань, серед яких:

– Куди потрапляють люди, яких ти з’їдаєш?

– Чого люди мене ошукують?

– Чи маю я покарати поганих священників?

З цього останнього питання Тамелейн засміялася, подумавши про рейвах, який воно викличе серед людей Туека. Її шпигуни акуратно відзвітували про сум’яття священників.

– А як Він їй відповідає? – спитав Туек. – Чув хтось Божу відповідь?

– Можливо, він промовляє їй просто в душу, – ризикнув припустити радник.

– Он воно! – вхопився Туек за цей здогад. – Ми мусимо спитати, що Бог їй наказує.

Шіана не дала втягти себе в цю дискусію.

– Вона доволі точно оцінює свої сили, – звітувала Тамелейн. – Тепер не надто часто виїжджає до пустелі, попри підбурювання Стіроса. Як і можна було сподіватися, привабливість таких подорожей послабшала. Страх і піднесення гнатимуть її вперед, доки не збліднуть. А все ж вона вивчила дуже дієвий наказ: «Геть звідси!»

Сестринство відмітило це як значний етап розвитку. Якщо навіть Розділений Бог підкоряється цій команді, то жоден священник чи священниця не сміли сумніватися у праві Шіани віддавати такий наказ.

– Священники будують вежі в пустелі, – звітувала Тамелейн. – Прагнуть мати безпечніші місця, звідки могли б стежити за Шіаною, коли вона там буває.

Сестринство передбачало такий перебіг подій і навіть вдалося до певних підбурювань зі свого боку, щоб прискорити ці проєкти.

Кожна вежа мала власну вітряну пастку, власну технічну службу, власний водний бар’єр, сади та інші елементи цивілізації. Кожна з них була малою спільнотою, що посувала межу стабілізованого ареалу Ракіса далі й далі у володіння червів.

Піонерські селища не були вже потрібні, а заслугу за цей прогрес приписували Шіані.

– Вона наша священниця, – казав простий люд.

Туек і його радники оберталися на кінчику голки: «Шайтан і Шай-Хулуд в одному тілі?» Стірос жив у постійному страхові, що Туек проголосить це. Стіросові консультанти врешті-решт відкинули план змістити Туека. Інший план – улаштувати Священниці Шіані нещасний смертельний випадок – нажахав усіх, навіть Стіроса, який вирішив, що це надто ризикована авантюра.

– Навіть якщо ми усунемо цю колючку, Бог може наслати на нас ще страшнішу кару, – заявив він. І перестеріг: – Найстаріші книжки кажуть, що поведе нас мала дитина.

Стірос одним із останніх приєднався до тих, хто вважав Шіану не зовсім смертною. Було помітно, що оточення Шіани, та й Канія теж, полюбило її. Вона була такою щирою, такою яскравою і вразливою.

Багато хто зауважив, що дедалі виразніше почуття прихильності до Шіани дісталося навіть до Туека.