Роджер Желязни - Знак Єдинорога

— Гнатися за нею не варто? — Запитав я, підвівшись з крісла.

— Поки — ну її до біса! У тебе є проблеми складніші. Ти б сів.

Я так і зробив, але задав ще одне питання:

— А може варто, послати за нею в погоню когось іншого, хоча б Жерара?

— Вона від нас не втече. І цілком можливо, що вислухавши мене до кінця, ти не станеш ганятися по Відображеннях за власною сестрою. Не виключений і такий варіант з твого боку, мій братик Корвін.

— Гаразд, доказуй. Я тебе слухаю.

Місячне світло… примарне світло смолоскипів, ніби вогонь в чорно-білих фільмах… зірки… рідкісні прозорі нитки туману…

Я сперся на поручні і дивився на світ… Абсолютна тиша тримала в обіймах ніч, спляче місто, весь всесвіт. Вдалині — море, Амбер, Арден, Гарнаті, маяк Кабре, гай Єдинорога, моя гробниця на схилі Колвіра… Мовчазні, далеко внизу, але ясно видні. Напевно, так бачать світ очі богів, або душі, вільні від тіл і пливучі в небі… в середині ночі…

Я приїхав туди, де навіть духи грають в привидів, де предмети, знаки, чуда і втілені в духів бажання пробираються по нічних проспектах і високих палацових залах небесного Амбера. Тир-на-Нгот…

Повернувшись спиною до поручнів і безмовного стародавнього світу, лежачого внизу, я дивився на вулиці і темні тераси, зали владик і квартали простолюдинів. Місяць у Тир-на-Нготі світить яскраво, сріблячи стіни наших уявних будівель. Я рушив уперед, спираючись на різьблену тростину, і примари навколо заворушилися, з'явилися біля вікон, воріт, на балконах…

Невидимий, я йшов по місту, і це — чиста правда, бо я сам був примарою для тих, хто населяє Тир-на-Нгот, хто б вони не були. Тиша і сріблясте світло місяця… Тільки приглушене постукування моєї тростини… В центрі завжди збирався туман… Палац, немов біле багаття… роса, ніби краплі ртуті на найтонше відшліфованих пелюстках і ніжках квітів в садах уздовж тротуарів… Місяць над головою сліпить очі, подібно полуденному сонцю, затінюючи зірки, які бліднуть перед ним. Сріблясте світло і тиша… Сяйво…

Я не збирався в Тир-на-Нгот, бо його пророкування, якщо можна так сказати, оманливі, його схожість з містами і людьми, що залишилися внизу, турбує, і часто його пейзажі призводять до божевілля. І все ж я тут… Частина моєї угоди з часом…

Залишивши Бранда одужувати під наглядом Жерара, я зрозумів, що мені і самому пора відпочити, але так, щоб про моє поранення нічого не знали. Фіона дійсно втекла. Ні з нею, ні з Джуліаном не можна було зв'язатися через Карти. Розкажи я Жерару і Бенедикту те, що я дізнався від Бранда, вони б, поза сумнівом, наполягли б на тому, щоб ми спробували вистежити і схопити її, або їх обох. Я був абсолютно впевнений, що ці спроби виявляться марними.

Я послав за Рендомом і Ганелоном і віддалився в свої кімнати, повідомивши, що маю намір весь день відпочивати і спокійно поміркувати напередодні ночі, яку я проведу в Тир-на-Нготі — дуже розумний вчинок для амберіта в скрутну пору. Я не дуже-то вірив в Тир-на-Нгот, але більшість інших ставилися до нього позитивно й серйозно. Оскільки час для такого паломництва був самий що ні на є підходящий, я вважав, що моє денне усамітнення нікому не здасться підозрілим. Звичайно, доведеться наступної ночі відправитися в Тир-на-Нгот, але і це було на краще. Тепер на те, щоб рана зажила, у мене були день, ніч і частина завтрашнього дня. Я відчував, що цей час буде витрачено не даремно.

Але завжди хочеться поділитися новинами. Я поділився ними з Рендомом і Ганелоном. Сидячи в ліжку, я розповів їм про плани Бранда, Фіони і Блейза, про кліку Ерік-Каїн-Джуліан. Я розповів їм усе, що дізнався від Бранда про своє повернення і про те, як його союзники запроторили його в башту. Вони зрозуміли, чому втекли решту членів обох угруповань — Джуліан і Фіона — щоб залишитися в живих. Безсумнівно, вони будуть збирати свої сили. Можливо, вони виступлять один проти одного, але вірогідність цього невелика. Принаймні, зараз. Швидше за все, хтось із них рушить на Амбер, щоб першим захопити його.

— Доведеться їм встати в чергу і чекати, як і всім іншим, — заявив тоді Рендом.

— Не зовсім так, — відповів я йому. — Союзники Фіони і тварюки з Чорної Дороги — одна і та ж сволота.

— А Круг в Лорені? — Запитав Ганелон.

— Того ж поля ягода, тільки Відображення інші. Вони пройшли тривалий і довгий шлях.