Валентин Чемерис - Білий король детективу

На східцях, що вели на другий поверх, стояла у білій нічній сорочці його дружина і безгучно плакала — видно було, як здригалися її плечі, і сама вона в ту мить теж була схожа на привид.

У годиннику почулося легке шипіння.

Видиво хитнулося.

— Дженні, пострива-ай!!! — крикнув Майкл. — Я ще хочу тебе бачити. Не йди, не залишай мене самого. Адже в мене немає нікого, крім тебе, (його дружина, прикусивши зубами руку, щоб не закричати, метнулася назад, на другий поверх). Я люблю тебе! Я не можу без тебе! Скажи мені, як же до тебе дійти? Де починається дорога, що веде до тебе, у твій сонячний і щасливий світ?

“Якби-то хто знав, де та дорога, якою можна дійти до своєї мрії, — зітхнув Джо, і йому чомусь стало сумно, невимовно сумно.

Х’ю випростався, надав собі суворо-офіційного вигляду охоронця закону і ступив крок із свого сховку.

— Всім стояти! — крикнув він, певно, адресуючи свою команду не тільки Майклу, а й жінці-привиду. — Кримінальна служба! (На лацкані його піджака засвітився значок “КС”).

— Як ви посміли вдертися в моє житло?! — ніби пробудившись зі сну, вражено вигукнув Майкл. — Геть звідси! Мій дім — моя фортеця!

— Перед законом і фортеці відчиняють брами! — жорстко сказав Х’ю. — Іменем закону я…

— Але Дженні не ваша, — відступаючи від інспектора, заволав Майкл. — Вона моя! Чуєте, моя! Я нікому її не віддам, нікому! Тут немає ніякого криміналу!

— А це ми і хочемо з’ясувати, — озвався Джо, теж виходячи із засідки. — Спокійно, Майкле Джексоне, ми й справді зайшли сюди іменем закону. Дженні ніхто в тебе не забере. Ми лише хочемо з’ясувати деякі обставини стосовно жінки-привиду.

Але Майкл, не ззернувши на нього уваги, кинувся до жіночого силуету, що вже почав блякнути, розмиватися, як тільки годинник відбив чверть на першу.

— Дженні, постривай, я ще не все сказав!

Та коли годинник відбив чверть і мелодійний переливчастий дзвін повільно розтанув у холі, жінка в ту ж мить зникла.

— Дженні, приходь завтра! — кричав Майкл до світлої плями, що невблаганно танула посеред холу. — Я чекатиму тебе завтра, чека-атиму-у…

Та ось світла пляма згасла. З усіх кутків насувалась глуха пітьма (місяць, певно, зайшов за хмари), і вже ніщо більше не нагадувало, що секунду тому тут було. Тільки м’яко гойдався сюди й туди маятник: цок-цок, цок-цок…

— От і все, — зітхнув Майкл.

Тим часом інспектор Х’ю увімкнув ліхтарик, поклав його на столик так, щоб вони утрьох опинилися у світлому колі, і звернувся до Майкла суворим, офіційним тоном:

— Іменем закону я заарештовую вас, Майкле Джексоне! За зв’язки з потойбічними силами у вигляді привиду.

— А ви упевнені, інспекторе, що це потойбічні сили?

— Те, що ми спостерігали, є чортівнею, диявольщиною, містере Джексон! А закон завжди стояв і стоїть на боці людей. Людей, а не нечистої сили. І в даному випадку я мушу застосувати закон!

— Облиш, Х’ю, чортівню і заспокойся, — озвався Джо. — Згадай краще, у якому віці ми живемо. І потойбічні сили тут ні до чого. Вони назавжди залишилися у минулих віках, коли у них вірили.

— Гаразд, коли це видиво не чортівня, тоді що це таке?

— Щось зв’язане з наукою, — обережно висловив припущення Джо. — Ми, на жаль, не знаємо природи цього феномена, тому й лізуть нам у голову всілякі думки про містику.

— Розберемося, Джо. Але — потім. А зараз я мушу арештувати містера Джексона. Так велить мені почуття обов’язку. — Х’ю повернувся до Майкла: — Привид руйнує вашу сім’ю, містере Джексон.

— Але до моєї сім’ї Місту немає діла. Принаймні воно раніше ніколи не цікавилося мною. То чому мене арештовують?

— Тому! — майже крикнув Х’ю. — Хоча б тому, що привид порушує порядок. І взагалі, я попрошу вас, містере Джексон, не дискутувати зі мною. Я при виконанні службових обов’язків і маю іменем закону оберігати в Місті порядок і спокій. Я змушений буду арештувати і привид, щоб доставити його в Кримінальну службу.

Джо засміявся.

— Але як ти його арештуєш?

Х’ю на мить розгубився, але швидко знайшовся.

— Будь певен, спеціалісти зуміють дістатися до привиду. Але то вже не мій клопіт. Мені службою ввірено охороняти в Місті порядок, і я виконаю свій службовий обов’язок! Привид може викликати в Місті паніку, а це — непорядок. Тому його треба негайно ізолювати від суспільства.

— Х’ю, залиш цього вродливого привида під мою відповідальність.

— Гм… — Х’ю завагався. — Але яка з тебе відповідальність, якщо ти — приватна особа?