Роберт Уэйд - Дивовижна історія Мері Стенз

Міс Лурі зневажливо клацнула пальцями.

— Давайте дивитися на речі реально. Якщо ваші прибутки вимірюватимуться мільйонами доларів, ви однаково втратите сімдесят або й більше відсотків на податку. Тож чи не краще розподілити ці гроші між людьми, що допомогли вам їх заробити? Навіть коли б вам залишилося тільки двадцять відсотків… два з половиною мільйони ділимо на п’ять… ого, добренна купа грошей.

— Ну що ж, мабуть, ваша правда, — визнала Мері. — Щиро кажучи, я не така вже й жадібна до грошей. Усі ці мільйони здаються мені дуже далекими, наче вони зовсім мені не належать.

— Ви розумна дівчина, — зауважила міс Лурі, шпурнувши недокурка крізь розчинене вікно у темний садок. — Єдина реальна цінність, яку вам треба берегти, — це ваша врода. Без неї ви загинете… всі ми загинемо. Маючи п’ятдесят відсотків інтересу у вашому майбутньому, ми зробимо все можливе, щоб допомогти вам дістатися вершини й закріпитись на ній.

— Я у ваших руках, — просто мовила Мері.

Міс Лурі вдоволено усміхнулась.

— Коли так, то ви в добрих руках. Тепер нам лишилося тільки чекати, поки розпочнеться рекламна кампанія. Відтоді й надалі, міс Стенз, слава та багатство вам забезпечені.

Переговори було закінчено. Жінки відійшли од вікна й приєднались до решти гостей, між якими точилася жвава, з претензією на дотепність розмова.

“Врододій”! Це слово, наче підхоплене стоголосою луною, приголомшило публіку, нагло вдаривши по ній з усіх боків: зі сторінок столичних і місцевих газет, вечірніх випусків, розкішних журналів, жіночих часописів, скромних тижневиків, з екранів комерційного телебачення. Провідна ідея скрізь була одна, хоч форми подачі різні; в основі всієї рекламної кампанії лежала послідовна експозиція, що наочно показувала, як проста й непримітна дівчина-службовка завдяки систематичному вживанню “Врододію” перетворилася на незрівнянну красуню. Кожна чергова серія була вигадливо скомпонована так, щоб читач(-ка) або телеглядач(-ка) нетерпляче очікували наступної серії, аби на власні очі побачити подальші стадії чудесного перевтілення бідолашної міс Смайт. У програмах комерційного телебачення поважний сивуватий актор, що з успіхом удавав лікаря, із знанням справи розводився про біохімічні властивості стимуліну в посиленні діяльності ендокринних залоз.

— Врода є наслідком гормональної рівноваги, — авторитетно виголошував він, — а стимулін регулює утворення гормонів. Ось чому “Врододій” не просто косметичний засіб, але й медичний препарат. Кожний тюбик “Врододію” містить певну дозу стимуліну.

По тому на екрані з’являлася Лора Смайт. Буденна й неприваблива, вона сиділа за друкарською машинкою в якійсь занедбаній конторі, а виразистий голос невидимого диктора пояснював:

— Перед вами Лора Смайт. Не така вже молода, але ще й не стара. Отак вона живе день у день — без радощів і втіх, неначе в цілковитій порожнечі. Незаміжня, неголублена, нікому не потрібна…

Звукові ефекти: несамовите клацання друкарської машинки і енергійний, з американським акцентом голос, що промовляє майже речитативом:

— Невеселе життя, чи не так?..

На екрані — кабінет лікаря (того самого). Міс Смайт, жваво жестикулюючи, про щось говорить. Закадровий голос:

— Самотність — це теж своєрідна недуга, що часто вимагає медичного втручання. Лора Смайт зрозуміла, що її пригніченість — не просто наслідок поганого настрою, і вирішила вжити дійових заходів.

Велике, на весь екран, обличчя лікаря. Його спокійний, упевнений голос:

— Міс Смайт, ваш організм цілком здоровий. Вам бракує лише справжньої жіночої привабливості, а це залежить від гормональної рівноваги.

Трохи здивоване обличчя Лори Смайт, потім знову лікареве.

— Вам нема чого тривожитись. — Лагідна професійна усмішка. — І не треба ніяких ліків чи ін’єкцій. Сучасна косметична наука розробила повний курс лікування…

Він щось пише на аркушику паперу і подає дівчині (глядач має думати, що то рецепт).

— Сьогодні ж підіть у найближчу аптеку. Це коштуватиме вам тридцять шилінгів і шість пенсів за тюбик, але ви будете вражені наслідками. Найголовніше — не припиняти лікування ані на день.

На весь екран — аркушик паперу. На ньому чітко (жоден лікар так не пише) виведено одне слово: “ Врододій ”. Коробка, і на ній знов те саме слово. Тендітна рука піднімає її. Камера відсувається назад” показуючи приміщення звичайної аптеки. Дівчина за прилавком подає Лорі Смайт коробку з тюбиком “Врододію”.