Яна Дубинянская - Листи до полковника

– Традиційно вражений твоїм лексиконом, – схилив голову Бейсик. – Так от. Інтернет-видання «Слідами» повідомляє цікаві подробиці. Свого часу, надаючи притулок Ліловому полковнику, наша країна діяла проти міжнародних конвенцій. Що це значить? А це значить, що…

Марісабель скривилася. Про міжнародні конвенції їй було нецікаво. Як і більшості присутніх. Але всі, навіть Відкривачка, знали, що поки Бейсик доповзе до цікавого, доведеться вислухати чимало всілякої пурги, і боротися з цим не було ніякої змоги: якщо перебивати, він узагалі нічого не розповість. Марісабель витягла нову сигарету, і троє або четверо хлопців клацнули запальничками. Дилда відсунулася. Тоді присунулася знову.

– А значить це дуже дивні речі. Я б навіть сказав…

– Шухер! – просигналив Лисий від східців.

Всі скочили на ноги і разом обернулися в той бік. Горобець, що сидів навпочіпки, підвівся, втрачаючи вигідну позицію знизу під Марісабеллю, Відкривачка незалежно плюнув під ноги, Марісабель рвучко заховала сигарету за спину, загасила її об раму і, знову обсмикнувши спідницю, спустила ноги з підвіконня. Бейсик замовк із філософським виглядом. Дилда вдавала, ніби геть випадково опинилася тут, біля цих людей. Що її тут і немає.

Тишу порушили кроки, що прудко підстрибували сходами. Аж ніяк не вчительські.

– Відбій, – усміхнувся Лисий. – Це Стар.

Всі видихнули й заспокоїлися. Відкривачка скочив на підвіконня. Горобець вивернувся, тулячись ближче до Марісабелі, яка із жалем поглядала на майже цілу сигарету: не припалювати ж знову? – поки Бейсик спритно не висмикнув довгий недопалок з її пальців, для чогось заткнувши його собі за вухо. Дилда зняла окуляри, і її ніс збільшився на добрих півтора сантиметри. Тоді знову вдягнула.

– Салют, – мовив Стар, з’являючись під східцями. – Народ, що за понти, півгодини вас розшукую! Я ж ясно сказав: у курилці.

Відкривачка презирливо гмикнув. Стар, чистунчик і спортсмен, хорошист і староста класу, взагалі не палив і навіть майже не випивав. А туди ж.

– Ту курилку накрили, – висунувся Горобець. – Ще того тижня. Мимра тепер сама ходить дивитися, а ми тут тусуємось.

– Міг би й попередити!.. – обурилася Дилда.

Й відразу ж примовкла під знищувальним, як отрута для комах, поглядом Марісабелі. Та сперлася п’ятою точкою на підвіконня, схрестивши червоно-сітчаті ноги; Відкривачка невимушено обійняв її за плечі, і його долоня була скинута звідтіля так само невимушено, але твердо, швидким і вишуканим рухом. Дилда так не вміла. Втім, їй було й не треба.

– Коротше, – сказав Стар. – До справи. Про Єву.

Всі подивилися на Бейсика.

Лише Дилда не відводила погляду від Стара. І побачила, як на його сильній засмаглій шиї стрибнув борлак від неконтрольованого ковтка. Більше ніхто не помітив, навіть Марісабель. Хоча хто її зна. Вона мала рецептори на всіх опуклих частинах тіла, як полюбляв казати Бейсик.

Зараз Бейсик мовчав. Вдаючи, ніби його все це зовсім не стосується.

– Здаємо по двадцять, – промовив Стар.

– А не жирно? – відгукнувся Відкривачка.

– Еге-еге! – підхопив Горобець. – Може, хай їхня профспілка здає? До чого тут ми?

Всі зашурхотіли, загомоніли, почали обурюватися. Відкривачка припалив нову самокрутку і з розрахунком пустив струмінь смердючого диму трохи вгору, прямо Стару в обличчя. Той скривився, помахав долонею. Фізіономія в нього була трохи спантеличена. Марісабель знову пурхнула на підвіконня, граціозно стусонувши ліктем Відкривачку. Поклала ногу на ногу й відразу ж поміняла ноги місцями. Горобець судомно засопів; дарма, бо трюк був призначений виключно для Стара. Дилда відвернулася.

– І для чого здаємо? – поцікавилася Марісабель. В її ніжному голосі пролунало щонайменше з десяток сенсів, один порочніший за другий. Дилда розвернулася знову.

– На вінок, – захихотів Горобець.

Дилда й Марісабель разом шикнули, а Відкривачка додав щигля згори. Горобець заткнувся.

Стар знизав тренованими плечима:

– Я, начебто, всім розповідав. Гаразд, може хто не знає… По-моєму, непогана ідея. В учительській кажуть, що Єва бозна-скільки не була у Зрізі, тож думаю, буде в тему подарувати їй путівку на два тижні, щоб відразу після іспитів. Наш у неї останній, я дізнавався в учительській. Гарно, еге ж? Не попсово, як сервіз чи там що. Кого не запитував, усі згодні. Але якщо когось жаба давить за двадцятку…

Він обвів притихлу курилку поглядом з висоти своїх метра дев’яносто трьох, знову непомітно ковтнув і додав: