Морган Райс - Завдання Героїв

Вони пішли по дорозі, по обидві сторони якої стояли солдати, прямо до арочних дверей, оббитих залізними болтами. Четверо солдатів відкрили двері, після чого відійшли в сторону і стали по стійці струнко. Тор не міг повірити, що з ним можуть так поводитись. Він почував себе так, неначе був членом королівської родини.

Коли вони зайшли в замок, двері за ними зачинились. Тор був вражений від того, що побачив перед собою: внутрішня частина була велетенською, високі стіни, завтовшки із фут, відкриті кімнати. Перед ним рухались сотні членів королівського двору, які збуджено перемовлялись між собою. Тор відчував шум і хвилювання в повітрі. Коли він увійшов, всі повернулись і спрямували свої погляди на нього. Він був вражений такою увагою.

Всі присутні притискались ближче один до одного, щоб роздивитись як Тор з Рісом прямують коридорами замку. Тор ніколи не бачив такої кількості людей у такому розкішному вбранні. Він бачив десятки дівчат різного віку, у вишуканих сукнях, які, зімкнувши руки, переговорювались між собою і сміялись, в той час, коли Тор проходив поряд. Він почував себе ніяково, тому що не міг зрозуміти – подобається він людям, чи над ним просто насміхаються. Тор не звик бути у центрі уваги, тим більше у центрі уваги королівського двору і не знав, як поводити себе у такій ситуації.

“Чому вони сміються з мене?” – запитав Тор Ріса.

Той повернувся і, з посмішкою, відповів: “Вони не сміються з тебе. Навпаки, ти подобаєшся їм. Адже ти тепер знаменитість”.

“Знаменитість?” – приголомшено перепитав Тор. – “Що ти маєш на увазі? Адже я тільки-но потрапив сюди”.

Ріс засміявся і поплескав Тора по плечу. Той видавався йому забавним.

“Слова поширюються королівським двором швидше, ніж ти можеш собі уявити. Що стосується особисто тебе – подібне стається не кожен день”.

“Куди ми йдемо?” – запитав Тор, розуміючи, що його кудись ведуть.

“Мій батько хоче познайомитись з тобою”, – сказав Ріс, коли вони повернули у черговий коридор.

У Тора ком застряг у горлі.

“Твій батько? Ти маєш на увазі… Король?” – Тор занервував, коли почув це. – “Чому він хоче зустрітись зі мною? Ти впевнений у цьому?”

Ріс засміявся.

“Я абсолютно впевнений. Перестань хвилюватись. Це всього лише мій батько”.

“Всього лише твій батько?” – Тор сказав це з недовірою. – “Він – Король!”

“Він не такий вже і поганий. Я відчуваю, що це буде хороша зустріч. Зрештою, ти врятував життя Ереку”.

Тор проковтнув ком у горлі, його долоні спітніли, коли відкрились ще одні великі двері, і вони ввійшли у величезну залу. Він з острахом подивився на високу склепінчасту стелю складної конструкції. На стінах були вікна, викладені арочними вітражами. Мабуть, там були тисячі людей, їх можна було побачити всюди, і зала гула від їх голосів. Банкетні столи були розтягнуті по всій кімнаті, наскільки вистачало погляду, а люди сиділи за трапезою на довжелезних лавках. У вузькому проході між столами лежав довгий червоний килим, який вів до платформи, де стояв трон Короля. Натовп розступився, пропускаючи Ріса і Тора, який йшли по килиму до Короля.

“І про що ти думаєш, ведучи його сюди?” – почувся ворожий неприємний голос.

Тор подивився вгору і побачив чоловіка, що стояв над ним, не набагато старший, ніж сам Тор, але одягнений в королівський одяг, скоріше за все це був принц.

“Це наказ Батька”, – огризнувся Ріс. – “І краще тобі прибратись з дороги, якщо не хочеш порушити його”.

Принц стояв насуплений і так і не зрушив з місця. Розглядаючи Тора, він мав такий вигляд, неначе вкусив гнилого яблука. Було у ньому щось таке, що не сподобалось Тору. Можливо, це худе і зле обличчя або верткі очі.

“Цей зал не для простолюдинів”, – сказав принц. – “Ти мусиш залишити цей непотріб там, де його взяв”.

Тор відчув, як в його грудях щось стиснулось. Очевидно, що принц ненавидів його і Тор не мав ані найменшого уявлення чому.

“Чи повинен я передати Батьку твої слова?” – відповів Ріс, заступаючись за Тора.

Принц неохоче розвернувся і пішов геть.

“Хто це був”, – запитав Тор Ріса, коли вони продовжили йти по доріжці.

“Не звертай уваги”, – відповів син Короля. – “Це всього лише мій старший брат, точніше один з них – Гарет. Найстарший. Взагалі-то, не зовсім самий старший, а найстарший із законнонароджених. Кендрик, якого ти зустрів на полі бою – насправді найстарший”.

“Чому Гарет ненавидить мене? Я ж навіть не знаю його”.

“Не хвилюйся – йому неважливо кого ненавидіти, тому що він ненавидить кожного. Це стосується і тих, хто має відношення до королівської родини. Не зважай на нього, він лише один із багатьох”.