Морган Райс - Завдання Героїв

Гвен підійшла до краю верхнього балкона і подивилась вниз. Там простирався королівський двір, і дівчина ще встигла останній раз зловити погляд Тора, який йшов разом у супроводі Ріса. Звичайно, вони прямували в казарми, щоб тренуватись з іншими хлопцям. Гвендолін відчула гострий укол жалю, міркуючи, як влаштувати їх зустріч знову.

Гвен хотіла дізнатись про нього більше. Вона повинна була з’ясувати це. Для цього дівчині доведеться поговорити із жінкою, яка знала все і про всіх у королівстві – зі своєю матір’ю.

Гвен повернулась, протиснулась крізь натовп і закружляла коридорами замку, які знала напам’ять. В її голові запаморочилось. Це був дивний день. По-перше, ранкова зустріч з батьком, де той приголомшив її новиною – Король хотів, щоб Гвен стала на чолі королівства. Вона була заскочена цим зненацька, не очікуючи такого і не в змозі усвідомити. Як взагалі вона могла правити королівством? Гвен відганяла цю думку, надіючись, що цей день ніколи не настане. Тим паче, батько дівчини був здоровим і сильним і більше всього на світі вона хотіла, щоб він жив, щоб був з нею, щоб був щасливим.

Але вона не могла відігнати від себе думки про цю зустріч. Десь там, ховаючись у глибинах думок, було посіяне зерно, яке почало проростати розумінням того, що вона буде наступницею. Не хтось з її братів, а саме вона. Це одночасно було жахливим і надавало їй відчуття значущості і впевненості, адже батько вирішив, що саме вона достойна правити – наймудріша з усіх. Дівчина задавала собі питання – чому.

Це також і турбувало її. Вона знала, що це викличе багато суперечок і заздрощів – її, дівчину, було обрана, щоб правити королівством. Особливо вона відчувала злість Гарета, і це лякало її. Вона знала що її брат маніпулятор, який нікого не прощає. Ніщо не могло зупинити його, коли він чогось хотів і їй була ненависна одна думка, що доведеться стати на дорозі у брата. Вона хотіла поговорити з Гаретом після зустрічі з батьком, але той навіть не подивився у її сторону.

Гвен побігла вниз по гвинтових сходах. Її туфлі зацокотіли по камінню. Дівчина повернула в інший коридор, пройшла через каплицю у інші двері, оминула декілька охоронців і потрапила в особисті покої. Вона повинна була поговорити з матір’ю, яка відпочивала тут. Її матір не любила вирішувати справ, які стосувались королівства, замість них вона воліла вислизнути у свої покої і відпочивати.

Гвен пройшла біля ще одного охоронця, минула ще один зал і, нарешті, опинилась перед дверима покоїв своєї матері. Дівчина вже зібралась відкрити їх, але зупинилась. За дверима вона почула приглушені голоси, які лунали все голосніше. Гвен відчула, що щось не так. Це була її мати, вона з кимось сперечалась. Прислухавшись уважніше, дівчина почула і голос батька. Вони сварились. Але чому?

Гвен знала, що не повинна слухати, але не могла втриматись. Вона простягла руку і м’яко штовхнула важкі дубові двері, схопивши їх за залізну ручку. Вона відкрила невелику щілину і прислухалась.

“Він не залишиться в моєму домі”, – відрізала її мати.

“Не поспішай з висновками, не знаючи всієї історії”.

“Я знаю цю історію”, – огризнулась вона, – “Я знаю достатньо”.

Гвен відчула злість у голосі своєї матері, це приголомшило дівчину. Вона лише декілька разів чула, як її батьки сваряться, але ніколи не чула, щоб її мати була такою злою. Гвен не розуміла, що відбувається.

“Він залишиться в казармах разом з іншими. Я не хочу бачити його під своїм дахом. Ти розумієш?” – наполягала вона.

“Це великий замок”, – заперечив батько Гвен. – “Ти навіть не помітиш його присутності”.

“Мене не хвилює помічу я його чи ні, я не хочу бачити хлопця тут. І крапка. Це ти вирішив запросити його”.

“Ти теж не така вже й невинна”, – відповів Король.

Вона почула, як її батько крокував до дверей на іншій стороні кімнати. Виходячи, він грюкнув дверима так, що стіни затремтіли. Мати дівчини, яка стояла на самоті посеред кімнати, заплакала.

Гвен почувалася жахливо. Вона не знала що робити. З одного боку їй хотілось скоріше зникнути, але з іншого – вона не могла залишити матір, яка плакала на самоті. Вона також не могла зрозуміти, чому її батьки сперечались. Вона припустила, що суперечка відбулась через Тора. Але чому? Чому це взагалі хвилює матір? Десятки людей живуть у замку.

Гвен не могла змусити себе просто піти, залишивши матір у такому стані. Вона повинна була заспокоїти її. Дівчина простягла руку і обережно штовхнула двері.