Морган Райс - Завдання Героїв

Натовп ахнув. Лицар не ворушився. Тор побачив шматок древка, який застряг в його ребрах, пробивши кольчугу. Лицар закричав від болю, і з його рота полилась кров. Кілька зброєносців підбігли, оглянули його і почали відтягувати з поля. Лицар-переможець повільно йшов полем, піднявши руку, слухаючи овації натовпу.

Тор був вражений. Він ніколи не уявляв, що спорт може бути настільки смертоносним.

“Те, що тільки що зробили ті хлопці, тепер будеш робити ти”, – сказав Фейтгольд. – “Не забувай, віднині ти – зброєносець, точніше – другий зброєносець”.

Він зупинився і підійшов так близько, що Тор відчув неприємний запах з його рота.

“І не забувай. Я виконую накази Ерека, а ти виконуєш мої накази. Твоя основна задача – допомагати мені. Зрозумів?”

Тор кивнув, все ще намагаючись зрозуміти, що відбувається. В думках він уявляв все по-іншому, і досі не міг передбачити що тепер чекає на нього. Але хлопець відчував, що Фейтгольд боїться його. Тор розумів, що нажив собі ворога.

“Я не маю наміру перешкоджати тобі бути зброєносцем Ерека”, – відказав Тор.

Фейтгольд іронічно засміявся.

“Ти не перешкодиш мені, хлопчику, навіть якщо захочеш. Просто не стій у мене на шляху і роби те, що я скажу”.

Після цих слів, Фейтгольд повернувся і поспішив спуститись серпантином за мотузками. Тор намагався рухатись за ним, швидко, як тільки міг. Незабаром вони опинились у лабіринті стаєнь. Вони йшли по вузькому коридору, поміж коней, за якими нервово доглядали зброєносці. Нарешті вони зупинились перед велетенським, прекрасним конем. Тор ледве відхекався. Він не вірив своїм очам. Здавалося, що цей кінь був готовий до війни.

“Воркфін”, – сказав Фейтгольд. – “Кінь Ерека. Один з тих, яким він надає перевагу на лицарських турнірах. Цього звіра не просто приручити. Але Ереку це вдалося. Відкрий ворота”, – наказав Фейтгольд.

Тор подивився на нього з подивом, потім подивився на ворота, намагаючись зрозуміти його. Він зробив один крок, намагаючись витягнути кілок між планками, але нічого не сталось. Тоді він потягнув сильніше і обережно відкрив дерев’яні ворота.

Коли він зробив це, Воркфін почав іржати, відкинувся назад і штовхнув ворота; Тору прищемило кінчики пальців. Хлопець відсмикнув руку від болю.

Фейтгольд розсміявся.

“Ось чому я змусив тебе відкрити їх. Роби це швидше наступного разу, хлопче. Адже Воркфін нікого не чекає. Особливо тебе”.

Тор розізлився. Фейтгольд вже почав нервувати його, і він поняття не мав, як зможе миритись з ним.

Хлопець швидко відкрив ворота, відходячи в бік від коня.

“Мені його вивести?” – запитав Тор з трепетом, адже насправді зовсім не хотів брати Воркфіна за вожжі, коли той тупцював і розмахував копитами.

“Звичайно, ні”, – сказав Фейтгольд. – “Це моя робота. Твоя полягає у тому, щоб нагодувати його, коли я скажу і прибрати лопатою гній”.

Фейтгольд схопив Воркфіна за вожжі і повів коня до виходу зі стайні. У Тора ком в горлі застряг, коли він побачив це. Не так він собі все уявляв. Він знав, що треба з чогось починати, але це було принизливо. Тор уявляв, що буде приймати участь у битвах, тренуватись і змагатись з хлопчаками такого ж віку, як і він. Він ніколи не уявляв себе слугою, якому будуть наказувати робити подібне. Хлопець вже почав сумніватись у правильності свого вибору.

Нарешті вони вийшли до яскравого денного світла, покинувши стайні і повернувшись до лицарських смуг. Тор примружився, коли почув овації тисяч людей, які насолоджувались поєдинками лицарів, коли ті сходились у битвах один з одним. Він ще ніколи не чув такого голосного брязкоту металу, а від масивної ходи коней здригалась земля.

Навколо метушились десятки лицарів і зброєносці, які готували їх до бою. Вони полірували лицарські обладунки, змащували зброю, перевіряли сидіння. Коли лицарі сідали на коней, чекаючи поки їх викличуть, зброєносці знову перевіряли зброю.

“Елмалкін!” – викрикнув глашатай.

Лицар з провінції, яку Тор навіть не знав, широкий хлопець у червоних обладунках, поскакав за ворота. Тор ледве встиг відстрибнути вбік. Лицар промчався по вузькій алеї, і його спис зіткнувся зі щитом суперника. Почувся брязкіт. Елмалкін полетів назад, приземлившись на спину. Із натовпу почулись схвальні овації.

Елмалкін швидко оговтався, скочивши на ноги, обернувшись навколо, він простягнув руку, до свого зброєносця, який стояв поруч з Тором.

“Моя булава!” – закричав лицар.

Зброєносець, який був поруч з Тором, підстрибнув і помчав до стійки, звідки він вхопив булаву і знову повернувся до центру смуги. Поки він біг до Елмалкіна, інший лицар почав атакувати знову. Ще до того, як зброєносцеві вдалось віддати лицарю булаву, його суперник проїхав поміж них. Він направив свого списа вниз і завдав удару в голову помічника. Зброєносець, хитаючись від удару, розвернувся і впав обличчям у грязюку.