Морган Райс - Завдання Героїв

Люди вже приєднались до лицарів з обох сторін. Від Маꥳлів, першим увійшов Кендрик. Вин сидів на коні, в прикрашених обладунках; кількадесят солдат Срібла супроводжувало лицаря. Але натовп завмер, коли прибув Ерек. Він йшов осторонь від інших, на білому коні; лицар, як магніт, притягував погляди людей. Навіть Хелен нахилилася, і Гарет помітив, що вона відчуває пристрасть до Ерека, але таке до нього відчували всі жінки.

“Він ще не жонатий, хоча вік для цього у лицаря підходящий. Будь-яка жінка у королівстві вийшла б заміж за нього. Чому він не вибере жодну з нас?”

“А чому тебе це хвилює?” – запитав Гарет, ревнуючи. Він теж хотів бути там, в лицарських обладунках, на коні, б’ючись за ім’я свого батька. Але Гарет не був воїном, і всі це знали.

Хелен проігнорувала його слова зневажливим помахом руки: “Нічого ти не розумієш. Ти не чоловік”, – насмішкувато сказала вона.

Гарет почервонів. Він хотів відповісти їй, але на це не було часу. Замість цього, він супроводив її до трибун, де вона зайняла місце разом з іншими, щоб дивитись на святкування. Цей день ставав усе гірше і гірше, і Гарет вже відчував, як ниє у нього в животі. Це був дуже довгий день, день з нескінченним лицарством, помпою, обманом. Чоловіки ранили та вбивали одне одного. Цей день втілював собою все, що Гарет ненавидів.

Він сидів, роздумуючи. Він бажав, щоб урочистості переросли у повномасштабне кровопролиття, щоб все хороше, що є в цьому місці, було зруйноване, розірване на шматки, стерте з лиця землі.

Колись він доб’ється цього. Одного дня він стане королем.

Одного дня.

Тор робив усе можливе, щоб йти в ногу зі зброєносцем Ерека, поспішаючи наздогнати його, коли той пробирався через натовп. На арені відбувалось щось неймовірне, і він ледве міг зрозуміти що відбувалось навколо нього. Він все ще тремтів, не в змозі повірити, що його прийняли в Легіон і назначили другим зброєносцем Ерека.

“Я сказав тобі, хлопче, не відставати!” – крикнув Фейтгольд.

Тор обурився, що його назвали “хлопчиком”, тим більше що зброєносець був лише на кілька років старшим. Фейтгольд кинувся в натовп, неначе прагнув, щоб Тор його загубив.

“Тут завжди так велелюдно?” – крикнув Тор, намагаючись наздогнати зброєносця.

“Ні, звичайно!” – прокричав у відповідь Фейтгольд. – “Сьогодні не тільки день літнього сонцестояння, найдовший день у році, а ще і день, який Король обрав для весілля дочки. Це перший день в історії, коли ми відкрили наші ворота для МакКлаудів. Тут ще ніколи не було такого натовпу, як зараз. Це безпрецедентно. Я не очікував такого. Я боюсь, що ми запізнимось!” – сказав він, коли вони, поспішаючи, мчали через натовп.

“Куди ми йдемо?” – запитав Тор.

“Ми збираємось робити те, що кожен зброєносець вміє найкраще: ми допоможемо нашим лицарям підготуватись”.

“Підготуватись до чого?” – Тор задихався, протискаючись через натовп. З кожною хвилиною ставало спекотніше, і хлопець постійно витирав піт з чола.

“До королівського лицарського турніру!”

Вони нарешті вибрались з натовпу і зупинились перед королівською охороною. Ті впізнали Фейтгольда і наказали іншим, щоб їх пропустили.

Фейтгольд і Тор прослизнули попід канатом і ступили на галявину, яка була вільна від людей. Тор не вірив своїм очам, зовсім близько там були лицарські смуги. За канатами стояла велика кількість глядачів, а біля доріжок гарцювали найбільші коні, яких коли-небудь бачив хлопець. На них сиділи лицарі у різноманітних обладунках. Між лицарями Срібла, можна була побачити інших, які приїхали з різних провінцій. Деякі з них були в білому, інші в чорному, на них були шоломи різних форм і розмірів. Це виглядало так, неначе весь світ приїхав на цей лицарський турнір.

Тут уже відбувались деякі змагання. Невідомі Торові лицарі зривалась і мчали назустріч одне одному, брязкаючи щитами і списами. Все це супроводжувалось короткими оваціями глядачів. Тор був вражений швидкості коней і звукам, які лунали при зіткненні зброї. Це було смертельне мистецтво.

“Це не дуже схоже на спорт!” – сказав Тор Фейтгольду, коли слідував за ним уздовж периметра алеї.

“Тому що це не спорт”, – відповів Фейдгольд, намагаючись перекричати шум і брязкіт. – “Це серйозна справа, замаскована під гру. Люди вмирають тут кожен день. Це – битва. Щасливі ті, що йдуть звідси живими і неушкодженими. Але таких небагато”.

Тор подивився як два лицарі атакують одне одного – вони зіткнулись на повній швидкості. Роздався страшний гуркіт від удару металу об метал, потім один з них вилетів із сідла і впав на спину, недалеко від ніг Тора.