Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

На нього завжди справляло враження те, як вправно керує засіданнями ради Генеральний секретар Костілек, колишній польський прем’єр-міністр. Щоправда, багато хто з послів скаржився, що він не дає їм достатньо часу для пояснення позицій своїх країн. Коли вони починали повторювати одні й ті самі банальності, різко обривав їх і просив зосередитися на актуальних питаннях. Але, думав Мак-Кінлі, за його головування принаймні відбувається хоч якийсь рух уперед.

А головою Військового комітету, данським генералом Кнудом Варом, Мак-Кінлі захоплювався ще більше. Той не тільки міг висиджувати нескінченні засідання ради та вислуховувати послів, але ще й витримувати безглуздість і байдужість високопосадовців Військового комітету — представників кожної з країн Альянсу. Вони були покликані посилювати ефективність ради, проте лише іноді від них можна було хоча б чогось добитися або почути щось корисне. Більшість уже закінчувала свою зазвичай видатну кар’єру і переважно цікавилася дипломатичними званими обідами, які постійно відбувалися в Брюсселі, та можливістю налагодити зв’язки для своєї майбутньої консультаційної діяльності.

Сьогоднішнє засідання скликали після вчорашніх заворушень у Ризі. У керівних органах НАТО обговорювалося питання, від якого залежало існування Альянсу: чи є останні події в Латвії підставою для заяви про застосування статті 5 — засадничого принципу Північноатлантичного договору. В ній стверджувалося, що напад на будь-яку з держав-членів Альянсу є нападом і на всіх інших. Це зобов’язувало їх прийти на допомогу жертві — так, ніби напали на них самих. Рада мала обговорити пропозицію щодо того, чи варто згідно зі статтею 5 оголошувати надзвичайний стан для захисту трьох членів Альянсу, які потребували цього: Латвії, Естонії та Литви.

Про застосування статті 5 заговорили після атак 11 вересня, і це сталося лише вдруге в історії, тому Мак-Кінлі усвідомлював, що засідання було дуже важливим.

Однак для декого за круглим столом найскладнішим виявилося те, що через перевантажений графік роботи Генерального секретаря засідання скликали в обідній час. Деякі посли вже навіть демонстрували своє роздратування, бо ж пропускали безплатний для них, але оплачуваний їхніми урядами обід. Незважаючи на ситуацію в світі, Мак-Кінлі подумки посміювався над відчайдушними пошуками вирішення цієї кулінарної кризи: в залі з’явилося кілька бельгійських офіціантів у білих сорочках, чорних краватках-метеликах та жилетках, які почали розносити екстра-чорний шоколад «Кот-Д’Ор», щоб вгамувати голодні судоми амбасадорів.

Шоколад благополучно роздали, офіціантів вивели, і Генеральний секретар розпочав засідання. Він запросив латвійського посла як представника країни, що опинилася під прямою загрозою, розпочати обговорення.

— Пане Генеральний секретарю, посли, генерали, колеги та друзі! — звернувся той до присутніх. — Лише один раз за свою шістдесятивосьмирічну історію НАТО погодилося застосувати статтю 5 — після безпрецедентного нападу на Сполученні Штати 11 вересня 2001 року. Всі завжди пам’ятатимуть цей страшний день. Сьогодні ми разом з нашими друзями та сусідами Естонією і Литвою звертаємося до вас із клопотанням проголосити надзвичайний стан згідно зі статтею 5. Позицію Естонії та Литви пояснять посли цих країн. Однак з погляду Латвії те, що ми бачили за останні кілька місяців, і особливо виразно вчора в Ризі під час заворушень, є послідовним і поступальним застосуванням Росією нових методів ведення війни, спрямованих, перш за все, на знищення цілісності Латвії, а потім і на порушення наших кордонів, якщо в тому ще буде потреба.

Посол Латвії продовжував говорити:

— Правила ведення війни змінилися, і ми спостерігаємо, яку величезну роль відіграють нині в Латвії невійськові засоби досягнення політичних та стратегічних цілей: війну ведуть, так би мовити, в інший спосіб. Переваги, які Латвія отримала завдяки безумовним гарантіям колективної безпеки НАТО, знищуються Росією за допомогою добре продуманих і розроблених підступних гібридних та асиметричних методів — тих, які ми бачили три роки тому під час окупації Східної України та Криму. Якщо перефразувати слова генерала Гареєва, начальника російського генерального штабу, то те, що ми спостерігаємо нині, — це використання сил спеціального призначення та внутрішньої опозиції для створення постійного фронту на всій території, яку Росія вважає ворожою, — зокрема, в моїй мирній, демократичній, волелюбній Латвії.