Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Морланд дуже добре це знав. Його друзі з латвійських сил спеціального призначення розповідали йому, що росіяни здатні перекинути повітряно-десантну бригаду до Риги менш ніж за чотири години. І що ж, питали вони, може з цим зробити НАТО? Він не мав на це відповіді. Принаймні такої, яку їм хотілося б почути.

— А що в повітрі? — запитав Морланд, відкидаючи думки про те, які вразливі всі вони були тепер перед масованим нарощуванням сил Росією.

— Я щойно хотів про це сказати, Томе. Їхня 16-а армія стоїть поряд з балтійськими кордонами і перебуває в повній або майже повній бойовій готовності. Нещодавно її було підкріплено двома полками вдосконалених винищувачів Су-34 та винищувачами МіГ-29МТ — удосконаленими МіГ-29. Вони також мають модернізовані винищувачі-бомбардувальники Су-25. Це стара машина, але вона добре себе показала в останніх російських операціях в Чечні та Грузії.

— Дякую, Джеррі. Я зрозумів.

Тут знову заговорив начальник балтійської групи:

— Томе, я хочу, щоб ви бачили всю картину загалом, оскільки у вас попереду нова робота. Отже, мої інструкції такі. Завдання вашої групи завершене. Віднині ви відповідальні за зв’язок між нашим Постійним об’єднаним штабом та Латвією. З вами залишаються тільки ваші люди. Як вам відомо, посаду нашого військового аташе ліквідували під час останнього скорочення оборонного бюджету. Тепер ви будете нашими очима і вухами.

— Я зрозумів, сер, — Морланд відчув нестримне хвилювання, змішане з надзвичайною тривогою: ще трохи — і він опиниться в епіцентрі великого конфлікту.

— Томе, ми, мабуть, станемо свідками всіх сумнівних і неприйнятних методів ведення війни — всього того, що Росія зробила в Криму та у Східній Україні. Росіяни, напевне, намагатимуться підірвати єдність Латвії зсередини, без використання військової сили. Але може трапитися і щось значно страшніше та жорстокіше. Зараз ми цього не знаємо. Будь-що можливе. Як і те, що все це виявиться бурею у склянці води; і багато хто схиляється саме до такої думки. Тому поки що ви оперативно підпорядковані мені.

— Я не поділяю такого оптимізму, — говорив далі Ґрехем. — Тож хочу, щоб ви проникали всюди і доповідали про все, що може виявитися корисним. Ви базуватиметеся в посольстві — ми маємо з ним кращий зв’язок, — там ви будете бодай у якійсь безпеці та матимете все потрібне для життя. Окрім того, вам слід постійно контактувати з начальником Штабу оборони Латвії — генералом Раймондсом Балдерісом. Він — гідна людина. Минулого літа приїздив до нашого Постійного об’єднаного штабу. Ми зв’язалися з його апаратом: генерал чекатиме на вас сьогодні по обіді. Познайомтеся з іншими людьми в Об’єднаному штабі Національних збройних сил Латвії, а надалі тісно співпрацюйте насамперед з їхніми силами спеціального призначення.

— Зрозумів, сер.

— Чи є ще запитання?

— Наразі ні, сер.

— Молодець. Всі запитання передавайте через Джеррі, він матиме з вами зворотний зв’язок. Ми ще повернемося до результатів аналізу світлини того чоловіка на демонстрації. Нікі передасть вам інформацію від Центру урядового зв’язку, щойно там проаналізують мобільний трафік. Бажаю успіху.

Екран згас.

— Отже, сер, завдання визначено, — лаконічно підсумував Вайлд.

Як офіцер морської піхоти флоту Її Величності, що перші роки своєї кар’єри провів у морі на кораблі, чекаючи, аби хоч щось трапилося, Мак-Кінлі мав практично нескінченні запаси терпіння. Але сьогоднішній день став для нього справжнім випробуванням. Уже втретє після недільної зустрічі він сидів за величезним круглим столом у залі засідань Північноатлантичної ради. Його безпосереднього начальника, Верховного головнокомандувача об’єднаних збройних сил НАТО в Європі, вже вкотре викликали за океан для свідчення перед Комітетом Сенату зі збройних сил, тому він заміщав його сьогодні.

Друге засідання за тиждень, яке повністю повторювало недільне: жодного результату, крім егоїстичних виступів послів країн НАТО, чиї збройні сили були мізерними, а участь у спільній справі колективного захисту майже або зовсім ніякою. Але Мак-Кінлі знав, що хоч би як дратували і якими б заплутаними були робочі процедури Північноатлантичної ради в минулому, вони не раз давали можливість приймати на диво мудрі та виважені рішення. А коли рішення прийняте, держави зазвичай готові виконувати його через потребу в консенсусі, бо відступником бути соромно.