Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Тієї миті, коли він кинувся вперед, його помічник відкрив вогонь зі штурмової гвинтівки. Ще двоє чи троє хлопців рухалися зліва і справа від нього; але ж їх однозначно мало бути більше. Отже, дехто з його команди таки поранений чи загинув.

Вронський збирався добігти до зручного місця, перекотитися в позицію ведення вогню, прицілитися, хоч нікого, звісно, вже не буде видно, і все ж зробити кілька пострілів у бік цього лісового табору. Потім знову швидко перекотитися і зробити ще кілька пострілів, щоб прикрити свого солдата, який прориватиметься далі. Майор вже був готовий пробігти цей фінальний спринт, як почув характерний звук мотоцикла, що мчав на високій швидкості.

Неподалік щось кілька разів бабахнуло, й навколо нього почав клубочитися дим, який вкрив усе навколо. Щось розгледіти було просто неможливо. «Бісові димові шашки, — подумав Вронський, — мабуть, вони теж є частиною плану відступу».

І тут крізь просвіти в димовій завісі він побачив мотоцикл «Хонда», що з ревінням пронісся повз. Керував ним латиш, але на задньому сидінні сидів солдат, одягнений в іншу форму. На якусь мить Вронський зустрівся очима з цим пасажиром, що похмуро дивився на нього. Далі в його бік пролунало кілька неприцільних пострілів, здається, із британської гвинтівки.

Перш ніж Вронський встиг відкрити вогонь у відповідь, мотоцикл промчав звивистою вузькою стежкою, і за мить його вже не було видно.

Незважаючи на хаос, який панував навколо майора, його фотографічна пам’ять зробила свою роботу: темноволосий, з борідкою, близько тридцяти, незнайома військова форма, гвинтівка SA80, яку зазвичай використовують у британській армії. За всіма ознаками це — англієць. Вронського охопили гнів і відчай. «Я мав його спіймати, але йому вдалося втекти!..»

У конференц-залі для засідань голів військового управління, відомого як «Танк», панувала тиша, поки спікер доповідав про деталі плану президентові Ліни Тернер Діллон. Полковник Смітсон, що мав позивний Ведмідь, сидів біля стіни на звичайному стільці й мовчки спостерігав за тим, що відбувається довкола. Зал був схожий на офіс бізнес-корпорації. Перед президентом за широким столом для переговорів розташувалася армійська верхівка, що керувала військовою машиною США: сивий міністр оборони, радник президента з питань національної безпеки Ейб Мак-Вайт разом із головою комітету начальників штабів генералом Мартіном Мак-Кенном і, нарешті, керівництво армії, військово-морського флоту, військово-повітряних сил і морської піхоти США.

Ведмідь розмірковував над подіями, що відбулися упродовж останніх двох місяців, таких довгих і геть позбавлених сну. Саме стільки часу минуло відтоді, як на світанку одного травневого дня світ перекинувся з ніг на голову. Полковник розумів, що його робота вимагала від нього самого та всієї сім’ї певних жертв. Зараз же, слухаючи пояснення плану звільнення країн Балтії від російської окупації, він чудово усвідомлював, що стає свідком історичних подій.

Спікер стисло, але детально розповідав про сформовані військові сили, які підтверджують військову могутність США: 6-й флот і 2-а експедиційна дивізія морської піхоти США зараз перебувають біля східного узбережжя Данії в повній бойовій готовності, а 4-а піхотна дивізія перекинута через Атлантичний океан і висадилась у Бремергафені. Вона об’єдналася з німецькими бронетанковими бригадами і попрямувала до польського навчального полігону, розташованого в місті Дравсько-Поморське. Близько 40 тисяч особового складу із 18-го повітряно-десантного корпусу перебувають наразі на базі у Великій Британії. Також командування сил спеціальних операцій відправило дванадцять осіб із ГСПА — групи спеціальних операцій «Альфа», провідного підрозділу сил спеціального призначення США, у три прибалтійські країни: там вони мали налагодити тісну співпрацю з «лісовими братами». Що ж до військово-повітряних сил, то цю групу збирали по всій Західній Європі і тепер вона перебуває у повній бойовій готовності.

— А який внесок у боротьбу роблять наші союзники? — поцікавилася пані Діллон.

На це запитання відповів Мак-Кенн:

— Мем, мені приємно повідомити, що наші союзники теж проявляють належну активність у цьому питанні. Право командування своєю 16-ю повітряно-штурмовою бригадою англійці передали 82-й повітряно-десантній дивізії США, яка зараз проходить навчання у Великій Британії. Британцям також вдалося зібрати невелику дивізію. З цією метою вони об’єднали одну зі своїх бронетанкових бригад із французькою легкоброньованою бригадою. Цих сил небагато, але вони боєздатні й готові прийти нам на допомогу. Щодо німців, то вони надають свою 1-у бронетанкову дивізію, до складу якої зараз входить польська бригада. Всі згадані підрозділи підпорядковані очолюваному британцями Об’єднаному корпусу швидкого реагування, куди входять ще дев’ятнадцять наших союзників. Завдяки створенню цього корпусу наші збройні сили разом із певною кількістю трохи менших за чисельністю союзних військ здатні на дійсно ефективну співпрацю. Звісно, наша підтримка буде провідною, адже до складу цієї групи входять військові підрозділи, які рідко проходили тренування та навчання бойових злагоджених дій, не кажучи вже про те, що вони ніколи разом не воювали. Але нам гріх скаржитися на наших союзників, навіть якщо їхня участь не така потужна, як наша. І те, що Європа таким чином черговий раз об’єднується, має важливе значення на кінцевому етапі політичного врегулювання цього конфлікту.