Анджей Сапковский - Відьмак. Хрещення вогнем

Сфінкси, — думала Фрінгілла Віго. — Сфінкси, вирізані на підлокітниках стільців. Так, це повинно стати знаком і гербом ложі. Знання, таємниця, мовчання. Вони сфінкси. Вони легко досягнуть тут, чого хочуть. То для них жартик: оженити Ковір із тією їхньою Цірі. Мають силу. Мають знання. І мають засоби. Діамантове кольє на шиї Сабріни Ґлевіссіг варте хіба майже стільки ж, скільки цілий платний баланс лісистого та кам’янистого Кедвену. Легко досягнули б вони того, що планують. Але є одна деталь…

Ага, подумала Трісс Мерігольд, нарешті зайшла мова про те, з чого почати належало. Від витверезуючого і гамуючого запал факту, що Цірі у Нільфгарді, під владою Емгира. Надто далеко від планів, що тут плетуться…

— Не підлягає сумнівам, — говорила Філіппа, — що Емгир полював на Цірі здавна. Всі вважали, що йшлося про політичний мар’яж із Цінтрою, і про те, щоб заволодіти леном, що є законним спадком дівчини. Втім, ми не можемо виключати, що йдеться тут не про політику, а про ген Старшої Крові, який Емгир хоче ввести в імператорську лінію. Якщо Емгир знає те, що ми, то може хотіти, щоб пророцтво реалізувалося у його роду, а майбутня Королева Світу народилася у Нільфгарді.

— Поправка, — втрутилася Сабріна Ґлевіссіг. — То не Емгир того хоче, а нільфгардські чародії. Тільки вони могли рознюхати про ген і пояснити Емгиру його значення. Присутні тут нільфгардські пані напевне захочуть те підтвердити й пояснити свою роль у інтризі.

— Мене дивує, — не витримала Фрінгілла, — тенденція пані до знаходження ниток інтриг у далекому Нільфгарді, у той час як усі передумови вказують на те, що шукати змовників і зрадників значно ближче до вас самих.

— Зауваження настільки ж пряме, наскільки точне, — Шеала де Танкарвіль гострим поглядом вгамувала Сабріну, яка вже готувалася із відповіддю. — Інформація про Старшу Кров випливла до Нільфгарду від нас, усі передумови саме на те і вказують. Чи ви вже забули про пана Вільгефорца?

— Я ні! — у чорних очах Сабріни запалав вогонь ненависті. — Я не забула!

— Прийде час і на нього, — зловороже блиснула зубами Кейра Мец. — Але зараз ідеться не про нього, а про те, що Цірі, ця така важлива для нас Старша Кров, — у руках Емгира вар Емрейса, імператора Нільфгарду.

— Імператор, — спокійно заявила Ассіре, подивившись скоса на Фрінгіллу, — нічого у руці не має. Дівчина, яку тримають у Дарн Ровані, не є носієм жодного екстраординарного гену. Вона звичайна до меж можливого. Безсумнівно, вона не Цірі з Цінтри. Це не та дівчина, яку імператор шукав. А шукав він ту, яка носила ген. Він навіть мав її волосся. Волосся те я дослідила й знайшла дещо, чого не розуміла. Але тепер уже — розумію.

— Тож Цірі немає у Нільфгарді, — тихо промовила Йеннефер. — Немає її там.

— Немає її там, — серйозно підтвердила Філіппа Ейльгарт. — Емгира ошукали, підсунули йому двійника. Я й сама знаю про те — відучора. Втім, мене втішає щире визнання цього факту пані Ассіре. То підтверджує, що ложа наша насправді функціонує.

Йеннефер ледь стримувала тремтіння рук і губ. Тільки спокійно, повторювала вона собі, тільки спокійно, не видати себе, чекати на відповідний момент. І слухати, слухати, збирати інформацію. Сфінкс. Бути сфінксом.

— Виходить, це Вільгефорц! — Сабріна стукнула кулаком об стіл. — Не Емгир, а Вільгефорц, той красень та пристойна падлюка! Підманув й Емгира, й нас!

Йеннефер заспокоювалася глибокими вдихами. Ассіре вар Анагід, чародійка з Нільфгарду, яка судячи з усього відчувала себе незатишно у звабливій сукні, розповідала про якогось молодого нільфгардського шляхтича. Йеннефер знала, про кого йдеться, і несвідомо стискала кулаки. Чорний рицар із крилами на шоломі, кошмар з маячень Ціррі… Відчувала на собі погляди Франчески й Філіппи. А от Трісс, чий погляд вона намагалася притягнути, уникала її очей. Зараза, — думала Йеннефер, ледь наганяючи на обличчя байдужий вираз, — ото я вскочила. У яку ж холерну проблему я всадила оту дівчину. Зараза, як я стану дивитися в очі відьмаку…

— Тож буде чудова оказія, — піднесеним голосом крикнула Кейра Мец, — відшукати Цірі, а заразом добратися до шкіри Вільгефорца. Підпалимо гаду землю під дупою!

— Підпаленню землі мусить передувати знайдення його криївки, — сказала насмішкувато Шеала де Танкарвіль, чародійка з Ковіру, яка аж ніколи для Йеннефер не була занадто симпатичною. — А поки що воно нікому не вдалося. Навіть декому з тих, які сидять нині за столом, — а ці пані також не скупилися у тих пошуках ані на час, ані на своїми непересічні таланти.