Джо Холдеман - Безкінечна війна

— Вони швидко остигають. — Капітан ступив уперед і підняв один такий осколок. — Його температура зараз близько двадцяти чи двадцяти п'яти за Кельвіном. Тепер дивіться — Він жбурнув «гарячий» уламок на поверхню льоду. Уламок скажено закрутився, поплив по льоду і вилетів на далеку скельну поверхню. Капітан кинув ще один, і з таким же результатом.

— Як ви знаєте, ви ізольовані не абсолютно. Температура цих камінчиків приблизно відповідає температурі підошов ваших костюмів. І якщо ви спробуєте встати на поверхню водневого льоду, з вами станеться те, що сталося з уламками скелі. Тільки от скеля — вона завжди була мертвою скелею, чого не скажеш про вас.

— Причина такої поведінки каменів — в утвореному між ним і льодом прошарку рідкого водню, всього в декілька молекул завтовшки. Тертя між скелею або вами і поверхнею льоду відсутнє зовсім. А якщо тертя відсутнє, то і стояти неможливо.

Приблизно через місяць тренувань в костюмі ви навчитеся — повинні будете навчитися — виживати при падінні. Але не зараз — у вас ще немає навичок. Дивіться на мене.

Капітан пригнувся і одним стрибком вистрибнув на лід. У повітрі майнули підошви, але капітан вправно перекинувся у польоті і приземлився на руки і коліна. Він зісковзнув з льоду на скелю і піднявся на ноги.

— Найголовніше — не дати вашим радіаторам стикнутися з замерзлим газом. Порівняно з льодом вони все одно, що горнило домни. Миттєвий вибух.

Після цього ми ще близько години бродили по території бази, а потім повернулися в житловий корпус. Вже пройшовши шлюз, необхідно було почекати ще деякий час, щоб костюми встигли прогрітися до «кімнатної температури» Хтось підійшов до мене і торкнувся шоломом мого шолома.

— Це ти, Вільям? — На шоломі у неї була напис «Маккой».

— Привіт, Оін. Щось сталося?

— Я просто хотіла запитати, з ким ти будеш сьогодні спати.

Вірно, я й забув. Списки тут не складали, кожен вибирав сусіда сам.

— Е… я, тобто я ще ні з ким не домовлявся. Якщо ти… то звичайно.

— Спасибі, Вільям. Бувай. — Я дивився їй услід. Якщо хтось і міг виглядати спокусливо навіть в боєкостюмі, так це Оін.

Кортес вирішив, що ми вже досить прогрілися, і повів нас в роздягальню. Кожен, задкуючи, завів свій костюм в належне гніздо і підключився до підзаряджаючого батареї джерела. (У боєкостюми була вмонтована автономна плутонієва батарея, якої вистачило б на кілька років, але нас привчали до ощадливості.) Зрештою всі благополучно підключили свої костюми і було дозволено виходити на світ божий: дев'яносто сім курчат, що вискакують з яскраво-зелених яєць. Було холодно, особливо це стосувалося боєкостюмів, тому ми дуже недисциплінованим натовпом кинулися до шафок з одягом.

Я натягнув туніку, штании та сандалії, але все одно тремтів від холоду. Я взяв свою чашку і став у чергу за порцією гарячої сої. Щоб зігрітися, усі в черзі стрибали на місці.

— Я-як… т-ти думаєш М-Мандела, ск-кільки з-зараз тут… градус-сів? — Це була Маккой.

— Н-навіть… знати… не хочу… — Я кинув стрибати і почав з усією можливою енергією розтиратися однією рукою, так як в іншій я тримав чашку.

— У всякому разі, не холодніше, ніж в Міссурі.

— Ух… хоч би… включили… обігрів… диявол їх забери…

Маленьким жінкам завжди доводиться найгірше. А Оін була у нас наймініатюрнішою, лялечка з осиковою талією, ледь п'яти футів зростом.

— Уже включили кондиціонер. Скоро прогріється.

— Хотіла б… я бути… такою здоровою, як ти. — А я потай радів, що все навпаки.

Втрати у нас почалися на третій день, коли ми тренувалися робити ями.

Враховуючи нашу енергоозброєність, копати лопатою або подібним інструментом довбати проморожений камінь Харона було б просто непрактично. І проте можна цілісінький день стріляти з гранатомета і не видовбати навіть окопу. Тому використовується пальцевий лазер. З його допомогою робиться заглибина, в неї вкладають заряд з годинниковим механізмом, а ви чим поскоріше забираєтеся в укриття. Укриття на Хароні — це проблема, якщо тільки ви не обзавелися ямою де-небудь поблизу.

Найскладніше в даній операції — це якраз встигнути втекти. Безпечною вважається відстань не менше сотні метрів від місця вибуху. Після включення годинникового механізму у вас є три хвилини часу. Але стрімголов бігти не рекомендується. Не на Хароні.

Нещасний випадок стався, коли ми робили дійсно солідну яму. Відповідну для підземного бункера. Для цього було потрібно зробити заглибину, потім спуститися на її дно, закласти ще один заряд і повторити операцію, тоді вийде яма потрібного розміру і глибини. Ми використовували детонатори з п'ятихвилинним уповільненням, але і цього часу ледь вистачало — вибиратися з кратера слід було з крайньою обережністю.