Петро Масляк: День Незалежності

- Гаразд, - погодився голова. - Завтра чекаю першу доповідь. А що там з оточенням Раміреса?

- Згідно наших висновків, оточення, якщо воно взагалі існує, в психологічному плані доволі нестійке і тримається біля нього лише силою медіумної здатності самого Раміреса. За статистикою відомо, що у Західній Європі, найбагатшій частині світу, приблизно два відсотки психічно хворих людей. Близько п’яти відсотків населення - це психопати, десять відсотків - соціопати. Останні не стільки живуть своїм власним життям, скільки цікавляться чужим: підглядають, підслуховують, роблять доноси, а інколи проявляють і агрессію, особливо, коли збираються разом. Наше відомство теж час від часу користується їхніми послугами. В Україні, хоча ми й не володіємо відповідною статистикою, таких людей вже точно не менше ніж на Заході.

- А це правда, що Ленін умовно поділяв усіх людей на три категорії: злочинців, корисних ідіотів і комуністів? - перервав Демідіона стрункий генерал-майор. Всі посміхнулися.

- Так, це історичний факт. Але повернемось, як то кажуть, до наших баранів. Ми плануємо скласти на науковому рівні психологічний портрет Раміреса і його українського оточення. Думаю, він для них неабиякий авторитет, хоча, напевно, вони й не знають, хто він такий насправді.

- Гаразд. Всі вільні. Заступники залишаються, - підсумував голова.

Ярослав Гурда викликав до свого кабінету зовсім ще молодого лейтенанта, якого він особисто відібрав серед випускників Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

- Де був, десь з дівчатами гарцював цілу ніч? - запитав він хлопця.

- Та ні, вдома спав, - здивовано відповів той.

- Ти вибач, я просто хочу зрозуміти, - продовжив Гурда. - У двадцять років гостре відчуття часу, що несеться з неймовірною швидкістю, повинно захоплювати людину, збуджувати її. Легке паріння в сподіванні на радісні зміни й відкриття, щасливе засинання ввечері в передчутті дива наступного ранку. Ти це відчуваєш?

- Ні, нічого такого.

- Та не дивись так, - посміхнувся Ярослав. - В мене сьогодні ніч дуже важка видалася… Гаразд. От тобі завдання. Про Раміреса ти ж знаєш. Потрібно скласти його попередній психологічний портрет, так би мовити, в українському контексті. Саме в розрізі твоєї магістерської роботи. Не зовсім зрозуміло, з якого дива така людина як Рамірес має намір жити у нас. Чому він обрав саме Україну, а не, скажімо, Росію чи Естонію, Польщу або Грузію? Можливо тому, що нам, хто живе у цій країні, складно відчувати ті швидкі, майже миттєві й грандіозні зміни, що почали відбуватися в Україні після розпаду Радянського Союзу? Можливо, люди зі сторони, іноземці краще бачать ті зміни, тому і їдуть до нас. А потім ще й з’ясовують, що кращої, багатшої, гарнішої і чарівнішої землі більше ніде на планеті немає. А люди наші, яких ми, зазвичай, самі лаємо, в порівнянні з іншими народами дуже добрі, душевні і прості…

«Ну, понесло» - подумав лейтенант, морщачись від надмірного філософствування командира. - Зрозумів вас, товаришу майоре. Дозвольте йти?

- Чекай. - не вгавав Гурда. - А ще виявилося, що українські жінки - найкращі у світі не лише, так би мовити, тілом, але й душею. Раніше ж у нас не було бази для таких порівнянь. В СРСР майже ніхто нікуди не їздив. От Рамірес і зустрів, напевно, в Україні якусь таку супержінку, і саме цей чинник, можливо, виявився вирішальним, щоб примусити його лишитись тут. Знайдемо жінку - знайдемо й Раміреса. Інтерпол змальовує його дуже бравим чоловіком. Мені й самому було б цікаво поглянути на ту обранку гіперкілера сучасності.

- Буде виконано, товаришу майоре, - по військовому відповів молодий лейтенант і рушив до дверей.

- Зачекай ще хвилинку, - зупинив його Гурда. - На додаток, варто тобі запам’ятати назавжди: ті, кого в нашому суспільстві прийнятно вважати «хорошими хлопцями», насправді - звичайнісінькі євнухи. Необхідно любити все нове, незвідане, буквально божеволіти від щастя зламаних тобою життєвих бар’єрів, змітати всі перепони на шляху до мети, врешті-решт, покласти на себе якусь місію…

- Буде виконано, товаришу майоре, - поблажливо посміхнувся лейтенант, з жартом сприймаючи пафосні репліки командира.

- І ще. Існують досить відмінні дані про зріст Раміреса: у межах від метра двадцяти на ковзанах і в капелюсі й до двох метрів. За логікою речей, реальність буде десь посередині. У мене є інтерполівська інформація, ще з часів стажування в Данії, що його зріст становить метр вісімдесят шість сантиметрів. Нібито він якось комусь похвалився, що його зріст відповідає стандарту відбірних військових формувань фашистських СС. За думкою фахівців, саме такий зріст є ідеальним для всебічного фізичного розвитку чоловіка.