Володимир Дмитренко: Імператор Нерон. У вирі інтриг

Якби його матір’ю була інша жінка, такі подарунки могли б її утішити, але Агріпині були потрібні не сукні, не коштовності й не гроші - їй потрібна була влада. А тому вона замість того, щоб прийняти дарунки, заявила, «що цим подарунком син не тільки не примножив її вбрань і прикрас, але, навпаки, відібрав у неї все інше, оскільки виділив їй лише частку того, чим володіє і що добуто її стараннями». Це були вже не розбіжності - це був конфлікт.

Амбіції матері дедалі більше дратували молодого імператора.

Найкращим свідченням цього є римські монети. На початку правління Нерона вплив його матері був величезним. На першому римському ауреусі Нерона, випущеному ним після приходу до влади 54 року, його зображено поруч із матір’ю, причому підпис унизу був «мати Нерона», а титул імператора вибито на зворотному, менш значимому боці монети. Обличчями одне до одного Нерон із матір’ю зображені й на випущеному 54 року римському денарії. Проте надалі золотих монет на честь матері Нерон уже не карбував, а срібних карбував зовсім небагато, що свідчить про розлад між матір’ю та сином.

54 року найбільш могутнім із придворних був Паллант, позиції якого з приходом до влади Нерона, здавалося б, зміцніли.

Проте на початку 55 року Нерон усуває Палланта від завідування фінансовими справами й видаляє з палацу. Паллант був важливою фігурою в римській політиці, тому варто зупинитися на можливих причинах його відставки. Корнелій Тацит згадував про це двічі. Спершу він писав, що Паллант, фаворит Агріпини Молодшої, котрий забезпечив прихід Нерона й Агріпини до влади, не зрозумів, що Нерон - це не Клавдій, і поводився надміру самовпевнено, «але характер Нерона був не таким, щоб покорятися рабам, і Паллант нахабною зарозумілістю, перейшовши межі дозволеного для вільновідпущеника, викликав до себе його ворожість» («Аннали». Книга 13, розділ 2).

Одначе далі (у тих же «Анналах», у книзі 13, розділі 14) той самий Корнелій Тацит писав, що видалення Палланта сталося після того, як Агріпина Молодша відкинула подарунки сина, й «знайшлися такі, які поспішили передати її слова принцепсу, не забувши додати до них отрути». Саме після цього «Нерон, обрушивши свій гнів на тих, хто підтримував у його матері зарозумілість, відсторонив від завідування фінансовими справами Палланта», причому «Паллант заздалегідь домігся від принцепса обіцянки, що ніщо з його минулої діяльності ніколи не буде йому поставлено в провину та що його рахунки з державою визнаються завершеними».

Друга версія причини відставки Палланта, про яку каже Корнелій Тацит, є набагато переконливішою, аніж перша. Якби Паллант посмів нагрубіянити Нерону, його б просто вигнали, а то й стратили, адже, попри все своє багатство, Паллант був лише вільновідпущеником.

Паллант же зумів випрохати вигідні умови своєї відставки і «залишав палац у супроводі цілої юрби наближених».

Без Палланта Агріпина вже не мала можливості істотно впливати на державні справи, одначе ця неприборкана жінка не заспокоїлася.

За словами Корнелія Тацита, розлючена, вона стала погрожувати Нерону тим, що «Британнік уже підріс, що він кровний син Клавдія й гідний того, щоб успадкувати батьківську владу, якою користується, щоб кривдити матір, усиновлений нащадок чужого роду». Агріпина заявляла, що вирушить разом із Британніком у преторіанський табір, і ще невідомо, кого послухають солдати - її, дочку Германіка, чи якихось там Бурра й Сенеку.

Хтозна, як могли розвиватися події, якби Агріпина не діяла настільки прямолінійно, а спробувала зробити все несподівано.

Можливо, їй справді пощастило б відлучити від влади рідного сина й стати опікункою свого пасинка Британніка. Проте проказані завчасно слова позбавили її такої можливості, й цього не сталося.

Нерон зрозумів, що мати здатна на все, і не став чекати виконання її погроз. Він вирішив питання радикально. Британніка просто отруїли під час обіду у Нерона.

Оскільки всі страви й напої, що подаються до столу, спершу зобов’язаний був куштувати спеціально призначений для цього раб, вдалися до хитрощів. Під час обіду Британніку подали звичайний, перевірений напій, але настільки гарячий, що він відсунув свою чашу.

Тоді слуги долили до напою, нібито для охолодження, отруєну воду й знову подали його юнакові. Після першого ж ковтка Британнік знепритомнів і помер. Нерон при цьому зберігав цілковитий спокій і виявив рідкісне лицемірство, заявивши, що це падуча хвороба (епілепсія), на яку Британнік страждає з дитинства, і що незабаром він прийде до тями. Присутні були вражені. Як писав Корнелій Тацит, «на обличчі Агріпини майнув такий переляк і таке відверте потрясіння, попри її старання впоратися з ними, що було очевидно: для неї, як і для сестри Британніка Октавії, те, що сталося, було цілковитою несподіванкою». Тацит висловлює думку, що Агріпина побачила в цьому «прообраз долі, що її очікує», але, вочевидь, вона просто була приголомшена (зауважмо, що й тут поведінка Агріпини побічно спростовує версію про отруєння нею імператора Клавдія - адже Агріпина діяла в інтересах його спадкоємця, можливо, намагаючись виконати якесь дане Клавдію зобов’язання). Агріпина Молодша була вражена тим, що сталося, але висловити своїх здогадок, не наважилась. Сестра Британніка Октавія, попри свої юні роки, також зуміла приховати свої почуття.