Володимир Дмитренко - Імператор Нерон. У вирі інтриг

Та хоч там як, але у ніч на 13 жовтня 54 року імператор Клавдій помер.

Кілька годин звістку про смерть імператора приховували, а вранці двері імператорського палацу відчинилися, і до воїнів преторіанської гвардії, які охороняли палац, в супроводі префекта преторія Афранія Бурра та найвизначніших вельмож вийшов Нерон. Британніка затримали в палаці й не вивели до людей. Усім, хто зібрався, було повідомлено про смерть імператора. Афранію Бурру вдалося переконати преторіанську когорту, що несла службу в палаці, проголосити Нерона імператором. Про Британніка наче забули. Потім солдати підняли Нерона на ноші й понесли до табору преторіанської гвардії, де він виступив із короткою промовою, роздавши усі мислимі обіцянки й, головне, оголосивши, що на честь свого приходу до влади дає кожному преторіанському гвардійцеві 15 тисяч сестерціїв - величезну суму, що у кілька разів перевищувала їхній річний оклад. Стільки ж свого часу видав преторіанським гвардійцям і сам Клавдій, який прийшов до влади за сумнівних обставин після загибелі Калігули. Почувши про таку нагороду, солдати без довгих вагань присягнули Нерону у вірності. Усе сталося так швидко, що прихильникам Британніка залишилося тільки спостерігати за тим, що відбувалося. До середини дня Нерон, супроводжуваний преторіанською гвардією, прибув у сенат, почавши там дебати промовою, яку підготував Сенека. Можливо, не всім сенаторам було до вподоби, що Британніка усувають від спадкування, але виступити проти цього, коли навколо чатують вірні Нерону війська, ніхто не наважився. Надвечір сенат затвердив сімнадцятирічного Нерона імператором Риму.

Заповіт Клавдія не було оголошено, що давало й дає привід для всіляких припущень. Єдине, що є безперечним, - це те, що заповіт Клавдія чимось не влаштовував Нерона, а можливо, й Агріпину, адже саме вона тоді практично керувала всіма його діями. При цьому Агріпину Молодшу могло не влаштовувати в заповіті, можливо, навіть не оголошення Британніка негайно або в майбутньому співправителем Нерона, а скажімо, призначення йому опікунської ради з відомих і впливових римлян або щось подібне. Тому точні причини того, чому заповіт не оголосили, аж ніяк не очевидні.

На початку свого правління Нерон у всьому дотримувався порад матері. Принаймні, як писав Светоній Транквілл, «у перший же день правління він призначив начальникові своїх охоронців пароль «найкраща мати», а потім часто з’являвся з нею на вулицях Рима в одних ношах».

Імператора Клавдія, щоб виказати родинні почуття, Нерон ушанував розкішним похованням, хвалебною промовою й офіційним обожненням. Промову, присвячену Клавдію, яку зачитав Нерон, склав Сенека, який володів досить витонченим стилем. Всі уважно і співчутливо слухали слова Нерона про давність роду Клавдія, про його наукові праці, про те, що за часів його правління на територію Римської держави не насмілювалися вдертися «варвари», але коли Нерон згадав про мудрість і передбачливість Клавдія, ніхто із присутніх не зміг стримати усмішки. Усім здавалися надто очевидними причини смерті імператора, але сказати про це відкрито знову ніхто не насмілився.

Сенат без заперечень обожнив імператора Клавдія, а Агріпину Молодшу було призначено на почесну посаду головної жриці його культу. Римський сенат також ухвалив дати їй почесний ескорт із двох лікторів.

Отримавши владу, Агріпина Молодша почала негайно розправлятися з неугодними. Першою жертвою нової влади став Юній Сілан, проконсул провінції Азія і брат доведеного раніше до самогубства Луція Сілана, нареченого Октавії. Він, здавалося б, не становив ніякої загрози, але Агріпина боялася, що він спробує помститися за брата.

Непрямою небезпекою вважала вона й те, що Сілан був праправнуком Октавіана Августа і тому міг заявити претензії на престол. Моторошне враження на сучасників справило те, що Юнія Сілана отруїли прямо під час бенкету в палаці. Вільновідпущеник Гелій, що відав майном імператора в провінції Азія, та вершник Публій Целер, яким доручили цю брудну справу, виконали її майже публічно. Слідом за першою жертвою з’явилися нові. Вільновідпущеника Нарциса, який свого часу наважився суперечити Агріпині, кинули до в’язниці, де довели до смерті, а його величезний статок конфіскували.