Юрий Долгушин - ГЧ

Ріксгейм поклав руку на ебонітову дощечку, що лежала на столі, і, немов граючись, натиснув одну з кнопок, які вкривали її поверхню.

Гросс високо підвів голову.

— Винаходу доктора Гросса не іс-ну-є! Пам’ятайте це!

Він повернувся і швидко вийшов з кабінету. Довгий коридор видався йому нескінченним. У ньому не було нікого, робочий день в управлінні вже скінчився. Ось, нарешті, вестибюль. Біля самого виходу йому перегородив дорогу якийсь молодик.

— Вам на вулицю? — запитав він.

— Ну, звичайно! — роздратовано відповів Гросс.

— Ці двері уже замкнені. Пройдіть сюди, прошу вас. — Він відчинив двері праворуч.

Нічого не підозріваючи, Гросс кинувся туди.

Була за десять хвилин п’ята, коли Мюленберг ввійшов у «локаль», де він умовився зустрітися з Гроссом.

Біля вікна виявився вільний столик. Це зручно: звідси він побачить Гросса раніше, ніж той увійде до залу.

Гросс любить точність. Що це за властивість? Мабуть, це своєрідний спорт, який вимагає твердої волі, наполегливості, здатності вимірювати події часом, чесності. Все це у Гросса є. Якщо він сказав: «Рівно о п’ятій», — значить, він уже постарається увійти в зал під час бою годинника.

Лишається чотири хвилини.

Мюленберг замовляє два кухлі пива. Бархатного, найкращого. Ось воно. Товсте скло вкривається легким туманом роси. Трохи коричнювата піна здіймається над кухлем, як шапка гриба.

В барі у цей час порівняно тихо, і перший удар годинника виразно долинає до Мюленберга. Повз вікна рухаються перехожі тільки в один бік: зліва направо. І лише чоловіки. Інших для Мюленберга не існує, бо серед них не може бути Гросса.

Другий удар. Третій. Четвертий.

Мюленберг не відривається од вікна. Якщо Гросс пройшов непоміченим, його голос зараз пролунає за спиною.

П’ятий удар.

Піна в кухлях починає осідати. Шапки грибів робляться плоскими, потім увігнутими.

Все-таки безглуздо так сидіти. Мюленберг не відриваючись випиває півкухля і в цей час починає відчувати серце. Потім він допиває решту і йде до телефону.

— Фрау Ліз, доктор ще не повернувся?

Ні, не повернувся. Серце починає стрибати десь біля самого горла. Мюленберг намагається заспокоїти його другим кухлем пива. П’ятнадцять хвилин наростаючого хвилювання перетворюються на впевненість: сталося…

Він притискає руку до серця: трубка іонізатора тут, у кишені. Треба негайно сховати її або знищити. Так, звичайно, знищити. Як це зробити? Кинути в Ізар?

— Кельнер, візьміть гроші.

Він сідає в автобус і через десять хвилин виходить з нього біля мосту. Пішоходи тягнуться по його тротуарах безперервною стрічкою. Дехто стоїть біля поручнів, милуючись прозорими струменями річки.

Чорт забирай, це не так просто. Якщо кинути трубку, вона попливе, і її можуть одразу ж піймати. Треба її спочатку розкрити. Але й тоді вона стане вертикально і може не потонути. До того ж неодмінно хто-небудь побачить усе це. Ні, тут нічого не можна зробити.

Мюленберг знову сідає в автобус і їде на Вольфратсгаузенське шосе: там, по дорозі до полігона, він бачив підходящі місця. Ось, наприклад. Він проходить назад від зупинки, звертає праворуч і спускається до річки. Нікого нема. Кругом кущі. Тут він виймає трубку, розкриває її. Потім щільно забиває мокрим піском усі проміжки між її дрібними деталями, які він сам придумував, монтував, впаював… Закриває і кидає далеко в Ізар. Невеличкий сплеск, і ідея Гросса йде на дно.

Руки в Мюленберга тремтять. Це ж злочин. Це схоже на вбивство. Що ж робити! Ціною одного злочину знищується другий. Іншого виходу нема.

Задихаючись, він знову піднімається на шосе і, добравшись до зупинки, важко ввалюється в автобус. Тепер він майже спокійний.

Так, Гросс, очевидно, відмовився. І навряд чи зможуть примусити його погодитися. А це означає, що Гроссу кінець: він стає ворогом держави. Що робити?..

Однак треба перевірити, чи все це так.

Фрау Ліз зустрічає Мюленберга з широко відкритими очима, бліда, розгублена.

— Щось трапилося, фрау Ліз?

Вона нічого не може сказати від хвилювання, але жести її говорять: «Сталося щось жахливе! Заходьте, заходьте, пане Мюленберг». Нарешті, мова повертається до неї: вони приходили сюди, троє, наказали відімкнути лабораторію, щось шукали, питали, де пан Мюленберг.

У лабораторії скрізь сліди обшуку. Мюленберг кидається до вогнетривкого ящика. Він розламаний, і папки Гросса нема.