Юрий Долгушин - ГЧ

Ось Ганна виросла.

Не без таємної гордості спостерігав Ридан наслідки своєї виховної роботи. Дівчина входила в життя легко, радісно. Від незграбності і замкнутості дитини не лишилося й сліду.

І все-таки Ридан частенько піддавав сумнівам свої «об’єктивні оцінки». Чи знає він дочку? Яка вона? З подивом батько переконувався, що він не може відповісти на таке, здавалось, просте запитання: чи гарна вона зовні, чи вродлива? Всі деталі він, звичайно, міг оцінити. Зріст — добрий, середній. Будова — правильна, нормальна, дівчина досить розвинена фізично, дужа — не на шкоду граціозності і жіночності. Поєднання каштанового волосся з великими світло-сірими — точно батьківськими — очима, безумовно яскраве і оригінальне, це те, що в ній насамперед привертає увагу. Ніс, либонь, великуватий і, якби кінчик його не був трохи задраний вгору, здавався б надто важким… А загалом?.. А загалом з усіх цих деталей не складалося для батька те головне, що так просто визначив якось у Ганні Вікентій Сергійович, давній, ще з студентських часів друг Ридана. «Світла постать», — сказав він. Чому «світла»? А її принциповість, наполегливість, що доходить до впертості, її інколи жорсткувата прямота?

Та ні. Ганна була саме «світлою». Світло линуло від спокійних рухів, від її безпосередності…

В усякому разі дві важливі риси, які Ридан особливо намагався розвинути в дочці, властиві їй безперечно. Чесність…

У професора був свій погляд на це. Що таке чесність? Бути чесним — чи означає це лише говорити правду і не обдурювати чужого довір’я? Ні, це означає — думати правдиво і вірити людям. Це означає — вміти бачити світ і людей такими, якими вони є, і любити їх. Це особлива система мислення, сміливого і простого, позбавленого туману тієї брехливої моралі буржуазного світу, що поступово обгортає людей їдким нальотом нещирості, відчуження, порожнечі.

І чесність завжди керувала вчинками Ганни, вабила до неї всіх, хто її знав.

Другою рисою була самостійність. Тепер Ридан бачив: у важкому становищі Ганна зуміє сама вибрати правильний шлях. Все рідше зверталася вона до кого-небудь за порадою — як бути. Зате часто зверталися з цим запитанням до неї, і чим далі, тим більше, бо Ганна захоплювалася громадською роботою і вже відчувала, що потрібна людям.

А кілька місяців тому Ганну обрали в комітет комсомолу. Ридан зрозумів, що дістав відмінну оцінку за свою виховну діяльність. І цю оцінку він прийняв з гордістю, тим паче глибокою, що тільки дехто з його близьких друзів догадалися поздоровити його з цього приводу.

Не все, однак, було так рівно і безхмарно у батьківській діяльності Ридана. З раннього дитинства Ганни він потай мріяв пробудити в ній інтерес до того кола явищ, яке приваблювало його самого. В майбутньому він бачив її крокуючою по його слідах, надійним, близьким соратником, нарешті, — ще на більшій відстані, — крокуючою від нього далі — вперед.

Згодом Ридану довелося відмовитись од цієї мрії. Він не знайшов у дочці якихось переважаючих нахилів для такого майбутнього. «Хай так, — думав він. — Але що ж у ній головне? Чим вона захоплюється? Ким буде?»

Час минав. Ридан чекав, придивлявся. Ганна всім цікавилась на диво однаково. Вчилася вона охоче і легко, дуже рідко зверталася по допомогу до батька, захоплено займалася музикою, багато читала, любила громадську роботу, спорт… Ридана вражала її чіпка пам’ять і здатність швидко все освоювати. «Що за дивний універсалізм! — з тривогою думав Ридан. — Так вона ніколи не знайде себе…»

Настали останні дні навчання в школі. Куди ж іти? Розмови на цю тему, які все більше пригнічували обох, ні до чого не приводили. Ганна не могла ні на чому зупинити вибір. Ось уже й атестат в руках. Ось уже — канікули… Знову зажевріла надія в професора. Якщо вже їй справді однаково, чому б не взятися за медицину?.. Ганна трохи поморщилася, але погодилась… Треба ж на щось погодитися. Далі в розмові постало питання про те, що, можливо, доведеться кинути або в усякому разі скоротити заняття музикою…

І тут раптом усе визначилося само по собі, несподівано і так чудово! Ганна почала заперечувати. Як?! Кинути музику? Та нізащо! Вона згодна ніколи більше не чути про математику, про фізику, про будь-яку шкільну науку, вона погодиться кинути ковзани, плавання, що завгодно, тільки не музику!.. Та ще тепер, коли вона сама створила дві речі — романс і пісню!..

Ридан дивився на дочку з тихою усмішкою і в душі глумився над собою, — треба ж було стільки років спостерігати, шукати і не помітити того, що лежало перед очима!