Юрий Долгушин - ГЧ

Ридан здивовано дивиться на нього: Матуся цікавиться наукою!

— Що ж, не у всякому м’ясі бактерії «заводяться», — відповідає професор.

— Мг… Хотів би я побачити, яке м’ясо не зіпсується в теплому приміщенні через два дні.

— Як, а хіба ваше м’ясо псується?

— Яке моє? — дивується Матуся.

— Ваше власне, ось це! — Ридан тицяє пальцем у його круглий живіт.

Матуся починає реготати.

— То це ж живе…

Ридан нахиляється до вуха Матусі і, показуючи в бік «теплиці», тихо каже:

— Те м’ясо теж майже живе…

Розмова на цьому уривається, бо Матуся раптом перестає сміятися, одскакує від Ридана, як м’ячик, і потім швидко зникає. Професор жартує, звичайно… Але… Хтозна, що це за жарти. Він іще скаже, що ці м’ясні туші можна примусити бігати. Хай йому чорт, краще не лізти не в своє діло!

А Ридан сприймає цей випад Матусі, як прообраз нових потрясінь у науковому світі. «І тут, у процесі розпаду тканини, — думає він, — мікроби відступають на другий план. Із збудників процесу вони стають його «показниками». Вони саме «заводяться», а не викликають розпад. Багатьом доведеться переглянути свої позиції…»

У квартирі професора панує суворий порядок, чистота, тиша; відвідувачі бувають рідко. Тітка Паша керує цією тишею, нечутно з’являючись там, де потрібна її присутність, завжди вчасно, завжди точно. Вигляд у неї солідний, хазяйновитий: вона в своїй стихії. Ридан блаженствує: ніхто й ніщо не відвертає його од роботи. Він то зникає в надрах інституту, то сидить у себе в кабінеті, а приходячи в їдальню, як завжди, жартує з тіткою Пашею або заводить з нею розмови, уміло вивідуючи в неї таємниці народної мудрості.

З того часу, як поїхала молодь, населення особняка трохи змінилося. В перші дні Анатолій Ниркін приходив тільки вечорами, в години «ефірної вахти» Миколи, і потім зникав, хоч як намагався Ридан його затримати. Проте через деякий час він освоївся, почав приходити до чаю, потім залишався вечеряти й навіть ночувати, коли, захопившись своїми мандрами в безмежному світовому просторі, він, як і Микола, забував про час і затримувався далеко запівніч.

Через півтора тижня Анатолій Ниркін вирішив, нарешті, послухатись поради Ридана й переселився на час відсутності Миколи в його кімнату.

Дивно все-таки поводиться професор. Якісь нові справи, що їх важко було б назвати роботою, з’явились у нього останнім часом. Ось закінчується градуювання, тварин розносять по місцях, скрізь наводиться порядок, співробітники розходяться. Ридан обідає. Тепер він має відпочивати, такий порядок заведено здавна.

Але він знову йде в свою лабораторію і замикає двері.

Тут у нього є дещо нове. Біля самої стіни від підлоги до стелі простягся довгий вертикальний шток, схожий на звичайну водопровідну трубу. Приблизно на рівні грудей на штоку, як на осі, укріплено невелике колесо-штурвал. Поруч, на поличці, — компас з двома стрілками; одна — звичайна, магнітна. Друга накреслена на склі зовні.

Ридан насамперед прямує до столу, розглядає на ньому географічну карту, щось визначає з допомогою транспортира. Потім, уважно дивлячись на компас, обережно повертає штурвал.

Коли б хто-небудь простежив дальший шлях «водопровідної труби» вгору, виявилося б, що шток закінчується високо над дахом будинку, і там, на кінці його, пристосовано щось таке, що дуже нагадувало параболічний відбивач старого тунгусівського генератора.

У найдальшому кутку стоїть м’яке шкіряне крісло. Ніколи раніше його тут не було, воно стояло звичайно в кабінеті. Ридан висуває його з кутка і ставить коло «ГЧ». Потім відкриває оболонку генератора, щось обережно перемикає в ньому, затискує в клеми якісь проводи, нарешті, сідає в крісло й надіває на голову дивної форми споруду, схожу на ковпак з дротяних кілець і дрібної металевої сітки. Професор відкидається назад, заплющує очі. Права рука, спираючись на широку ручку крісла, простягається до «ГЧ», і довгі пальці професора натискують невеликий пружинний важільок на панелі генератора.

Так сидить професор зовсім нерухомо десять, двадцять хвилин, іноді ще довше. Скидається на те, що він спить. Нарешті, настає момент, коли рука його опускається, наче нежива, вниз, і пальці сповзають з вимикача, важельок відскакує вгору.

Ридан підводиться, задоволено потираючи руки. Це повторюється тепер щодня.

Сьогодні сеанс чогось затягся. Ридан сидить перед «ГЧ» уже понад годину. Спочатку він був спокійний, як завжди, але коли пальці його випустили важельок, він не підвівся з крісла, а знову схопився за вимикач. Цей рух повторив кілька раз.